Україна та Євросоюз увійшли в період передвиборчої кампанії. Від того, як відбудеться перестановка політичних сил, залежить і майбутній діалог між Києвом і Брюсселем. Чи вплинуть голоси правих радикалів, які, за прогнозами експертів, наберуть ваги у новому складі Європарламенту, на політику ЄС щодо України? Чи реальне для нашої країни членство в ЄС найближчими роками? Про це кореспондент «УК» говорив із заступником директора аналітичного центру Мартенса Роландом ФРОЙДЕНШТАЙНОМ під час форуму «Українська лабораторія», організованого Офісом зв’язку українських аналітичних центрів у Брюсселі.
— Пане Фройденштайн, в одному з виступів ви сказали, що ні більшість європейських політиків, ні громадян ЄС не готові бачити Україну в складі Євросоюзу.
— Так, на сьогодні ЄС не готовий прийняти Україну, хоча членство в ЄС — це очікування багатьох українців. Проте українські політики повинні робити більше, щоб це відповідало очікуванням багатьох європейців.
— Під час зустрічей українського керівництва із представниками ЄС Київ завжди намагається зафіксувати у деклараціях чи спільних заявах європейську перспективу України, трактуючи її як перспективу членства. Києву цього робити не варто?
— Можемо говорити про те, що європейська перспектива — це лише процес наближення України до ЄС. Маємо це розуміти однаково. Чи означає це повне членство як наступний крок? Це вже інше питання, і з цього приводу нема єдності всередині самого ЄС. Але гадаю, українці мають підстави сказати: ми розуміємо європейську перспективу як перспективу бути членами ЄС. Це те, про що думають, на що сподіваються і чого хочуть більшість українців. Але щоб переконати в цьому більшість громадян ЄС, українська влада має модернізувати й реформувати країну, змінити судочинство, запровадити ефективну антикорупційну політику.
— Чи існує ймовірність того, що після виборів до Європарламенту ЄС змінить політику щодо України?
— Ні, не думаю, що вибори істотно вплинуть на це. Проте вже сьогодні чимало популістів у країнах — членах ЄС намагаються використати українську тему, щоб мобілізувати почуття страху в громадян ЄС із приводу того, що в Україні нібито панує злочинність і корупція. Щодо підсумків виборів, то ми, попри все, у Європарламенті матимемо більшість депутатів, які не популісти. Ми все ще маємо більшість урядів європейських країн, які також не популісти й залишатимуться такими і після виборів. Тож імовірності радикальної зміни стратегії ЄС щодо України, на мою думку, немає.
— А які очікування Євросоюзу від виборів в Україні?
— Сподіваємося, що на цих виборах будуть успішними партії — союзники Європейської народної партії. Конкретних імен не називатиму (усміхається).
— Два тижні тому ЄС оголосив про намір запровадити персональні санкції проти росіян, які були особисто причетні до затримання та арешту українських моряків поблизу Керченської протоки. Чи ці санкції, на вашу думку, достатні за дії Росії й чи ймовірно, що найближчим часом ЄС розширить уже чинні економічні санкції проти РФ через її агресію в Азовсько-Чорноморському регіоні?
— Ні, цих персональних санкцій недостатньо, і нових не буде, оскільки з приводу цього нема єдності серед країн-членів ЄС. Деякі з них налаштовані йти далі, а деякі виступають навіть проти тих санкцій, які вже накладено. Тому персональні санкції — це компроміс, про який було домовлено. Санкції, які накладено на Росію після анексії Криму й розгортання воєнних дій на Донбасі, вже більші, ніж ми сподівалися у 2014 році. Я тоді гадав, що за кілька місяців їх скасують. Але вони залишаються й досі. На мою думку, загалом ЄС робить не таку вже й погану роботу щодо санкцій проти Росії. Проте консенсусу щодо їх розширення серед країн — членів ЄС немає.
— Ви вважаєте, це справедливо? Адже у Керченській протоці відбувся акт відкритої воєнної агресії, а Україна, як люблять повторювати європейські політики, захищає європейську безпеку.
— Так, це правда. Однак говорімо й про те, що агресія у Керченській протоці й навіть на Донбасі не має нічого спільного з нездатністю українського політичного класу ефективно боротися з корупцією.
— А хіба війна з Росією не послаблює зусилля української влади, скеровані на реформи?
— Ні, так не думаю. Навпаки, гадаю, що вона зміцнює український уряд. Подивіться, в якому стані була Україна на початку 2014 року. Відтоді вона відчутно змінилася. Це не означає, що війна — хороша річ. Але в багатьох секторах країни відбулися величезні зміни: стабільність національної валюти, децентралізація, прозорість державних закупівель тощо. Прогрес є, але він дуже неоднорідний у різних галузях. Найбільше розчарувань — у сфері боротьби з корупцією, де прогрес недостатній. І жертвами цього стають передусім самі українці. Й імідж України в очах європейців також від цього потерпає. Тому мій щирий заклик до української влади: робіть більше!
Вікторія ВЛАСЕНКО,
«Урядовий кур’єр»,
Брюссель
ДОСЬЄ «УК»
Роланд ФРОЙДЕНШТАЙН. Народився у Бонні, Німеччина. Вивчав політичні науки, економіку та міжнародні відносини у Бонні та Лос-Анджелесі. Працював науковим співробітником у Німецькій раді зовнішньої політики. Очолював Фонд Конрада Аденауера у Варшаві, згодом працював у центральному офісі фонду в Берліні. Коло його наукових інтересів і теми публікацій — європейська інтеграція, міжнародна безпека, глобальна підтримка демократії, політика ЄС щодо Росії та країн Східної Європи.
Ми в Google+