Ситуація на Херсонщині неоднозначна: лівобережжя ще перебуває в окупації, населені пункти на правому березі — під постійними ворожими обстрілами. Про стан справ в області, настрої людей, російську пропаганду, колабораціоністів, переформатований образ краю і «кримську фрустрацію» говоримо із Сергієм ДАНИЛОВИМ, заступником директора Центру близькосхідних досліджень, який з 2014 року займається дослідницькими проєктами на півдні України.

— Сергію, як ви оцінюєте ситуацію на визволених територіях?

— Ситуація важка, зокрема демографічна. Тобто люди евакуювалися, а повертатимуться далеко не всі. Виїхало населення всіх вікових і соціальних груп, але найбільш активні, професійні, успішні знайшли роботу, відкрили бізнес в інших місцях. Тож із поверненням цієї категорії жителів ситуація помітно інша, ніж із більшістю. Оскільки зруйновано соціальну інфраструктуру, садочки, школи, то родинам з дітьми нікуди повертатися.

Кількість людей — це кількість споживачів. Тож не відомо, чи відкривати тут той чи інший сервіс, магазин, чи буде попит, щоб бізнес був рентабельним.

Складна ситуація у фермерів. Частина правдами й неправдами врятували техніку. Напевне, буде багато карколомних історій, про які ми колись дізнаємося, як люди змогли повивозти щось і заховати. Але ж у багатьох техніку орки або вкрали, або знищили. Поля заміновано.

Закономірно, що жителі області після окупації, після всього страшного, що пережили, перебувають у важкому психологічному стані й потребують допомоги.

Окремо скажу про гуманітарну допомогу. Згадаймо: ще окупанти роздавали свою «гуманітарку», і вже тоді з’явилися люди, які привчилися її отримувати, щоб половину продати і купити алкоголь, і так мали що й випити, і закусити. Це ми кажемо про маргінальну групу. Але є тенденція до поширення (таке споживацтво затягує і не маргінальні групи. — Авт.). Багато людей нині й не думають городи копати. Навіщо? Якщо є постійний потік гуманітарки, нічого робити не треба. Звичайно, жодним чином не хочу сказати, що це явище поглинуло всіх на сто відсотків. Але начальник військової адміністрації однієї із громад каже, що частина людей перетворилася на професійних отримувачів гуманітарки, по неї приходять щодня, як на роботу. Уся їхня діяльність пов’язана з отриманням цієї допомоги. Її, звісно, треба надавати, але треба думати, як це робити, щоб не нашкодило.

В одній громаді у визволеному селі, як мені розповіли, є два сусідні будинки. В одному — газ, його подачу відновили. Сусідня хата газу не має. Той, що має газ, по гуманітарку не ходить, а займається господарством, щоб заробити на себе. А його сусід приходить до влади і каже: давайте мені дрова. Начальник військової адміністрації цієї громади міркує: ось один платить за газ, у нього платіжка чимала. А його сусід нічого не робить, і ми йому, працездатній людині, ще маємо давати дрова.

Ця ситуація породжує постійні конфлікти. Люди періодично звинувачують місцеву владу, що вона, мовляв, краде гуманітарку. Потім звинувачують одне одного або якісь міфічні групи: комусь дали, а мені не дали, а чому тим те, а мені не таке.

Також конфлікти породжує пошук винних у колабораціонізмі. Помітна частина жителів сприймає як зраду будь-який контакт або ділові стосунки з ворогом. В одному селі сильно побилися два дядьки — звинуватили один одного в колабораціонізмі: ти продав їм самогон, а ти продав їм каністру пального. Під Херсоном один бізнесмен наших поглядів зустрічав ЗСУ, радів. Але в його ресторані під час окупації обідали російські десантники, і є люди, які тепер готові цей заклад спалити. Інкримінувати цьому власникові нічого, бо з точки зору закону він чистий.

Я це називаю умовним терміном «сірий колабораціонізм». Це не колабораціонізм з юридичного погляду, а уявлення людей про допустиме, те, що можна, а що ні.

Очікували конфлікти між тими, хто виїхав, хто не був в окупації, хто був недовго. Але російський артилерійський, ракетний терор, що триває на всьому узбережжі, по-перше, спричинив нову хвилю виїздів, а по-друге, нівелював усе. Боялися, що люди сваритимуться, а вийшло так, що ця нова біда перекрила попередню.

А загалом із того, що кажуть про деокуповані території: молотки стукають, люди намагаються перекрити дахи, склити вікна, щоб вода не потрапляла, щоб не погнило все в хатах. Дуже активно відбудовується Олександрівка, в якій проходила лінія фронту, туди активно повертаються людей. Це радує. Бо, зрозуміло, що не всі населені пункти виживуть, але там, куди повернеться більшість, активні люди щось робитимуть самі.

— Херсонщина розірвана — лівобережжя в окупації. Що чути звідти, яка надходить інформація?

— Мені підтверджують, що загарбники чинять страшний тиск: змушують брати пенсії, російські паспорти, перереєстровувати власність, машини. Твою власність не визнають, якщо ти не взяв російський паспорт. У пенсіонерів, які не оформлюють російську пенсію, — обшуки. Людей не забирають, але відбувається психологічний тиск — вривається десяток автоматників, перекидають усе в будинку. Із помешкань, де живе не власник, можуть викинути на вулицю або вимагають, щоб власник з’явився особисто.

Ситуація нерівна, але там, де велика концентрація військ, — терор. Що менше село, то простіше цей терор організувати. Чоловіків, починаючи з підлітків, забирають, б’ють, вимагають, як сам ні в чому не зізнався, то щоб на когось «показав». Люди бояться не те що передавати інформацію на вільні землі, а буває, остерігаються одне з одним спілкуватися. Недовіра і сильний тиск. Є села, де саме представники місцевої окупаційної влади лютують, здають, залякують людей.

— Навіщо, на вашу думку, росіянам історія з так званим урядовим кварталом — фейковим будівництвом, яке фактично є добудовою незавершеного комплексу клініки відновного лікування професора Володимира Козявкіна?

— У них, як завжди, є дві причини. Перша — на цьому можна вкрасти гроші. До речі, вони із клініки Козявкіна зняли утеплення, а тепер наново роблять фасад ударними темпами, щоб показати, що хоч щось «будують». Друга — їм після поразки в Херсоні треба демонструвати якісь нові символи.

— Але хіба це не демонстрація того, що вони не вірять у перспективу повернення в Херсон?

— Безперечно. Але для їхньої пропаганди це байдуже. У них багато розбіжностей, суперечливих або прямо протилежних суджень. Вони не заморочуються тим, що воно нелогічно. Тому виходить водночас: «ми повернемося в Херсон» і «ми будуємо «урядовий квартал». Зауважу, навіть не в Генічеську той «квартал», бо там бояться, а далі — на Арабатській Стрілці.

— Тобто можна зробити висновки, що в повернення в Херсон так званий тимчасовий губернатор колабораціоніст сальдо не вірить.

— Але постійно декларує.

— А які стосунки всередині того кубла зрадників — аксьонов, сальдо?.. Начебто між ними суперечки.

— Достеменно не скажу, але знаю, що рік тому аксьонов («глава» тимчасово окупованого Криму. — Ред.) розглядав себе як куратора або субначальника над Херсонщиною. Він приїжджав у Чаплинку, Нову Каховку, Херсон. Крим логістично дуже пов’язаний із Херсонщиною, на півострові відбувалася перепідготовка «вчителів», представників окупаційної влади, звідти йшли кадри на окуповану територію. І аксьонов, припускаю, чекав, що буде «федеральний округ» і він ним керуватиме. Ціле літо в них були хитання у планах, смикалися: чи буде «хнр», чи «федеральний округ». Досмикалися.

І людей аксьонова нині на Херсонщині немає, вони є на Запоріжжі. За Херсонщину «відповідає» в них якась інша «башта кремля» — очевидно, кірієнко, який розставляє людей. Але аксьонову не дали можливостей красти з Херсонщини, йому дали Мелітополь. Тобто там триває внутрішня боротьба за ресурси і гроші, які надають на купівлю лояльності, інфраструктурні проєкти.

— Щодо зрадників на лівому березі є інформація, що їх не випускають, коли вони намагаються виїхати через Крим.

— Я чую про це з вересня-жовтня, коли вони почали потихеньку тікати: вже тоді когось пропускали, а когось ні. Не знаю, за яким принципом, можливо, все залежить від того, на кого натрапиш під час перевірки на виїзді. А може, там є списки: наприклад, брав участь у тортурах — а це свідок, раптом він втече у Європу і там почне здавати? Вони потім, до речі, почали ставити штамп невиїзних, щоб не тікали через Грузію, Казахстан.

— До речі, вас здивувало, що сальдо став зрадником?

— Мене і він здивував, і особливо булюк (депутат облради — колабораціоніст. — Авт.). Так, він злодій, але щось аж таке на нього мали росіяни, що він став колабораціоністом. Мене лише ковальов (нардеп-зрадник, 28 серпня з’явилася інформація, що його ліквідовано. — Авт.) не здивував. В отому я був упевнений. За три місяці до вторгнення мене почали розпитувати про ковальова колеги з дослідницьких організацій. Я зацікавився, вивчав це питання, і в мене склалося враження: якщо сальдо — кримінал, то ковальов — кримінал значно масштабніший. Так, вони всі без принципів, але ковальов творив справжній «бєспрєдєл» на своєму виборчому окрузі. Ситуація з мером Голої Пристані (Голопристанського міського голову Олександра Бабича росіяни викрали, він досі перебуває у неволі. — Авт.) — це все ковальов.

— Коли ще і Херсон був окупований, звучали наративи російської пропаганди: про вас забули, росія навсєгда, референдум. Що зараз вони кажуть?

— Наративи такі, що коли їх читаю, то виникає відчуття, що там є трохи наркоманського і трохи радянського. Постійно про те, що далі буде краще, «добрава утра», «пладатворнава дня», «начінаєтся новая нєдєля, у нас всєх будут новиє успєхі». Це вони транслюють. Погана Україна, яка обстрілює мирних громадян і з якою швидко розберуться, — само собою. «Ви палнаправниє гражданє расії, на вас будут распрастраняться саціальниє праграми, паддєржка бізнеса, жиліщниє сєртіфікати». До речі, ці сертифікати вони вже роздають. Водночас із репресіями заграють з населенням.

— Це сертифікати на житло в росії?

— Вони обіцяють, що житло будуватимуть саме на Херсонщині. Роздають переважно через своїх «старост». Відповідно це спроба створити своїх лояльних клієнтів, зокрема серед тих, хто виїхав із правого берега.

— Вам належить фраза, що російська пропаганда переоцінена. Що це означає?

— Переоцінена аналітиками, тими, хто вірить, що вона робить чудеса. Це лише моя гіпотеза, але, думаю, буде перебільшенням казати, що вони тримають навіть власне населення пропагандою. Щодо новоокупованих територій, то, скажімо так, є незначна частина жителів, які повірили окремим фрагментам їхньої пропаганди. Ось приклад: чоловікові в город влучив російський снаряд; він їх матюкав, а після двох місяців перегляду «телевізора» в окупації почав казати, що то був український снаряд. Але ті, з ким я говорив, наводили мені це як приклад не дуже розумної людини.

Комусь зі старшого покоління зрезонували радянські наративи, які росіяни використовують. Але дуже великий дисонанс між картинкою та реальністю, між телевізійними російськими солдатами й реальними, як вони поводилися і що робили. У будь-якому разі війна — це страшна, катастрофічна зміна способу життя незалежно від твоїх поглядів. Дуже скоро стало зрозуміло, що розповіді про надмогутню російську армію — неправда, і зараз це їм відгукується у Криму.

— Як відгукується? Можна детальніше?

— Так, що вперше в помітної частини кримчан, отих, що цинічні, раціональні, як вони думають (збірний образ — таксист чи власник невеликого бізнесу, які рік тому казали мені, не оцінюючи, добре це чи погано, що «расія сільная і ана пабєдіт»), картина світу зруйнувалася, вони у фрустрації. Виявляється, Україна спроможна ламати російську армію. Найбільший вплив мало визволення Херсона. Улітку я ще дивувався, коли росіяни вкладали достатньо великі ресурси в символічний статус Херсона, — дуже розкрутили його і самі себе підставили.

— Певне, тому сальдо як папуга повторює, що росія повернеться в Херсон, — щоб пом’якшити удар?

— Сильний ляпас отримали. Тепер у картині світу тієї частини кримчан, про яку я згадав, з’явилося розуміння, що Україна може повернутися. І це кардинальний злам у свідомості. Бо ще влітку в них була чітка впевненість: десь там поборюкаються, та й усе. І це ще проєктується на конкретних людей, на аксьонова, всіх, хто говорив їм про перемоги. Тепер виникає питання: а може, вони і про інше нам брехали? Це збільшує недовіру не лише до абстрактної росії, а й до окремих політиків.

— Ще одна ваша теза, яка привернула увагу, — про «нову Галичину», як ви назвали Херсонщину. «Хіба Херсонщина не самодостатня в тому, що стосується патріотизму?» — такі коментарі я бачила щодо цього.

— Я про це сказав уперше рік тому, щоб зруйнувати усталені уявлення багатьох людей про «рускоязичний», начебто проросійський Херсон. І щоб херсонці самі зрозуміли грандіозний масштаб того, що вони спричинили своїм опором. Із березня про цей опір багато розповідали, була потужна кампанія підтримки. Треба віддати належне і громадському сектору, і державі, й журналістам, які багато говорили і показували, як Херсонщина бореться.

Нова Галичина — це для того, щоб пояснити: південь і схід не весь однаковий, як дехто думав. Пояснити на добре вкоріненому завдяки, до речі, радянській владі, уявленню про Галичину як про антирадянську, бандерівську, скористатися цим образом, щоб переформатувати сприйняття Херсонщини. Це, звичайно, риторичний прийом, бо Херсонщина справді самобутня і самодостатня.

Оксана Глєбушкіна (виконавча директорка громадського центру «Нова Генерація» (Херсон). — Авт.) проводила зустрічі, присвячені херсонській ідентичності. Там учасники ділилися досвідом, тим, як люди з Івано-Франківщини висловлювали захоплення, згадуючи про херсонський опір.

— До речі, те, що росіяни забрали із собою пам’ятники ушакову, суворову та потьомкіну, — вони допомогли нам тим, ви так не думаєте?

— Звичайно. Це прекрасно, що вони їх забрали, чітко позначили, що є «їхнє». Тепер значно легше аргументувати, чому треба такі пам’ятники знімати чи кому встановлювати нові. Ми ж пам’ятаємо, який був наратив: пам’ятники — неважливо, перейменування вулиць — неважливо. А вони показали, що, по-перше, це важливо, а по-друге, що це їхні символи — ворога, агресора.

— Тобто росіяни фактично, вивозячи ті пам’ятники, допомогли створенню «нової Галичини»?

— Своєю поведінкою, своїми каральними акціями вони це зробили.

Ірина СТАРОСЕЛЕЦЬ,
Укрінформ, Херсон

(Надруковано зі скороченнями)