Після 24 лютого 2022-го чимало жінок із гарячих регіонів України приїхали до гостинного Дубна на Рівненщині. «Там, у чергах по гуманітарну допомогу, ми й перезнайомилися. Із Харківщини, Херсонщини, Київщини, Миколаївщини, Донеччини — різних регіонів. Жінки утворили ініціативну групу та зареєстрували громадську організацію, яка нині об’єднує вже 827 осіб, — розповідає координаторка ініціативної групи впо Дубенського району Світлана Сєрікова. — До нас приєдналися жінки, які живуть в інших громадах Дубенського району. Чимало з них чекають на своїх чоловіків або синів із фронту. Але життя на паузу не поставиш, тож ми вирішили стати повноправними членами своїх нових громад. І це вдалося через активну співпрацю з місцевою владою, міжнародними фондами. Хтось знайшов себе у волонтерстві, хтось навіть відкрив власну справу. Із часом жінки почали повертатися на визволену від ворога малу батьківщину. Скажімо, Василина Чекалкіна вже поїхала на рідну Миколаївщину. І там заробляє завдяки кондитерському хистові, який виплекала тут, у Дубні, де ми разом випікали смаколики для наших захисників».
Але так складається далеко не у всіх.
У тилу довідка внутрішньо переміщеної особи відчиняє перед жінками чимало дверей: навчання, перекваліфікація, участь у найрізноманітніших проєктах, спрямованих саме на цю цільову аудиторію. По поверненні додому цей статус втрачає сенс. А самі жінки часто опиняються без роботи, соціальних зв’язків, які вже обірвані. І одразу постають нові проблеми. Тепер допомога потрібна їм уже там, у домівках. Про це Світлана Сєрікова розповіла урядовій уповноваженій з питань гендерної політики Катерині Левченко, що побувала в Рівному.
Пані Левченко одразу порадила звернутися до урядової ініціативи «Платформа для допомоги врятованим», яку постійно оновлюють. Тут з’являється інформація про нові можливості, зокрема для цієї категорії українських жінок.
Загалом же на зустріч з урядовою уповноваженою з’їхалися представниці 30 громадських організацій з різних куточків Рівненської області. Кожній із яскравих представниць громадянського суспільства було про що розповісти: хтось надає психологічну допомогу родинам наших захисників, хтось працює із жертвами домашнього насильства (воно почастішало через війну) чи намагається йому запобігти. Катерина Левченко була приємно вражена, що жіночі громадські організації на Рівненщині активно працюють і у віддалених громадах.
«До речі, Рівненщина — поки що єдина область, яка передбачила фінансування регіонального плану заходів, ухваленого на виконання Національного плану дій на виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325. Серед цих заходів ідеться про створення в Рівному денного центру соціально-психологічної допомоги, який очолює Олена Бобровська, радниця голови ОВА з гендерних питань. Ми відвідали центр, де діє «зелена кімната»: там надають допомогу жінкам і дітям, які потерпіли від злочинів або стали їх свідками. Незабаром з’явиться й «кризова кімната» — безпечне місце короткострокового перебування для тих, хто потребує захисту від насильства. Так ми формуємо повноцінну систему протидії насильству: йдеться про комплексну безоплатну допомогу спеціалістів за принципом єдиного вікна. Рівненщина до цього вже близько», — зазначила урядова уповноважена.
Справді, проблем, які вже сьогодні потребують розв’язання, більш ніж достатньо. Тому і зміни до Національного плану дій—1325 потрібні вже сьогодні. На цьому акцентувала представник делегації України в Конгресі місцевих і регіональних влад Ради Європи депутат Рівненської обласної ради Світлана Богатирчук-Кривко: «Із 6-8 мільйонів українців, які перебувають за кордоном (точної статистики немає), 95% — це жінки з дітьми. Їм там нелегко, бачу й чую це під час наших зустрічей. Тут і відчуття провини перед тими, хто залишився в Україні, й мовний бар’єр, і так званий синдром біженця, і психологічні напади проросійських сил, яких у Європі вистачає, і незнання законів країни перебування.
Наш конгрес ще торік у жовтні ухвалив резолюцію із закликом до парламентів держав, запропонувавши послуговуватися щодо українців терміном «люди, що шукають притулку», а не «біженці». Але тимчасовий притулок зовсім не означає постійного місця проживання. Зрозуміло, що частина країн уже незабаром відмовить нашим жінкам у тимчасовому захисті, як це почала робити Чехія. Якою буде їхня економічна, соціальна, психологічна реінтеграція в Україні? Як складуться стосунки із чоловіком, що повернувся з війни? Як інтегруватися в наші реалії жінкам, чиї чоловіки загинули або зникли безвісти? Саме ці моменти маємо передбачити і в національному, і в обласному плані дій. Життя щодня ставить нас перед новими викликами».
«Ми неодмінно знайдемо адекватні відповіді на ці виклики, якщо об’єднаємо зусилля влади та громадянського суспільства, яке нарощує крила. Чільне місце тут займають небайдужі патріотичні жінки, об’єднані в різноманітні громадські організації. Нині вони отримують гранти від наших міжнародних партнерів та успішно реалізують невідкладні проєкти.
Ворог найбільше боїться нашої впевненості. Тому всі плани та програми слід формувати на основі філософії переможців, вона має прошивати їх. Ідеться про те, щоб разом моделювати наш завтрашній день, а не просто долати наслідки війни. Знаю, що більшість жінок сповідують саме таку філософію», — зазначив голова ОВА Віталій Коваль.
ДОВІДКА «УК»
Національний план дій на виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки. Мир. Безпека» на період до 2025 року затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів. На його виконання ухвалено обласні плани. Ідеться про локалізацію цієї важливої роботи на галузевому, регіональному та місцевому рівнях. Жіночі громадські організації, представники сектору безпеки та місцева влада утворюють регіональні коаліції. Нині вони є вже у 20 областях, серед яких Рівненщина.
Ми в Google+