В Англії серед знакових особистостей у національному опитуванні Шекспір посів перше місце. А за ним — королева, далі — футболіст Девід Бекхем… Може, Англія — тому й Велика Британія, що в неї пріоритети саме в такій послідовності? 

Шекспір став супербрендом. Про нього напевне відомо, що він помер у 52 роки. Церква, де з ним прощалися, стала найвідвідуванішою в Англії, а 25-тисячне рідне місто, де аж п’ять будівель зберігають пам’ять про нього, — світовою туристичною Меккою. Та про його особистість і досі сперечаються фахівці. Одна з гіпотез стверджує, що Шекспір — це літературний феномен, який виник унаслідок листування леді та пера. Аристократична мораль тих часів не давала змоги їм засвідчити авторство сонетів і п’єс, яких вціліло лише 37. Тож жодної тоді не було надруковано.

Не вщухають суперечки і щодо цінності сучасного живопису та інших візій креативного продукту із властивими йому антиестетикою і репресивністю. А це майже визначальний діагноз для потрапляння в експозицію будь-якого рівня. Саме виставкою сучасного мистецтва «Мистецький Арсенал» відзначає Міжнародний рік Вільяма Шекспіра з нагоди його 450- річчя.

Куратори Соломія Савчук та Олександр Соловйов здійснили в стінах «Арсеналу» об∂рунтування тези Шекспіра: життя — це театр, а люди в ньому — актори, що властиво тій частині людства, яке сприймає дійсність як реаліті. Як шоу. Але більшість живе, а не грає. Любить по-справжньому. І жертвує по-справжньому — не за медалі та матеріальну винагороду. Ці роздуми теж знайшли вияв в експозиції. Герої візій намагаються вийти з наперед заданої соціумом визначеності. І здійснюють, театральною термінологією, надзавдання: стати ковалем свого щастя, тобто суб’єктом життя, а не об’єктом шоу.

Ще в 1967 році Гі Дебор у книжці «Суспільство вистави» заявив, що система споживання, індустрія розваг і мас-медіа перетворюють навіть хліб на видовище (фотохудожник Ігор Гайдай кілька років тому талановито втілив це в серії фоторобіт). Смерть, війна, навіть думка — все стало шоу. Рейтингова шкала замінила естетичний рівень. Література, театр, історія стали спортом. Наш час додав до них політику. 

Виставка складається із двох частин. Їм властивий гігантизм творів або їх мінімізація. Розмір стає впливовим і концептуальним в естетичному сприйнятті. 

Як бачимо, сучасним художникам близькі і нинішні соціальні проблеми — погляньмо на занурену у воду Офелію поряд з отруйними грибами і радіоактивними відходами, і колишні епохи, міфи яких відходять у минуле. А ось жінка із зморшками наче втілює втомлену політкоректністю Європу. Загалом чи варто нав’язувати своє бачення задумок авторів, краще скласти про їхні творіння власну думку

Частина перша

У цій частині стрит-художники, побоюючись проблем із законом і насколегу Бенксі, чиї розписи коштують сотні тисяч доларів, не декларують своїх імен. Одні з них здійснюють суто живописні завдання, як-от Apl315 з Одеси в «Абстракціях», 2014. Але загалом їх турбують соціальні проблеми: «Офелія», 2014, Іллі PsyFox занурена у воду поряд з величезними отруйними грибами і радіоактивними відходами. 

Мініатюрна інсталяція TenPoint з бюстиком Леніна, якого проектор під звучання вальсу наділяє мімікою, — своєрідний фарс історії. Є й сучасна політична алюзія Зої Орлової — «Тахікардія». 2013. Золотава купа кіс на зеленому тлі з імітацією тексту від руки. Величезний розмір зображення дезавуює контекст до політичних алюзій. Камерна і драматична робота Ігоря Гусєва «Смерть товариша». На ній фрагмент жіночого обличчя зі сльозою. Дата написання — 2014 — звужує коло асоціацій.

Асоціаціями позначена стіна за шпаківнями, зробленими зі звукових колонок, що звучать і без музики. Автор — Мирослав Ватра. Інсталяція 2013 року.

Частина друга

У цій частині пред’явлені трансформації візій попередніх епох знакових художників і самоцитатність сучасних та іменитих.

У фотосерії 2012-го Арсена Савадова мужні чоловіки постають у ролі ляльок — персонажів комедії дель арте. Олександр Ройтбурд представив «Останній день Помпеї»: гине європейська цивілізація з її мистецькими, релігійними, політичними міфами, з античними героями, Христом, Леніним... Ілля Чічкан у дорогих рамах мавпує Модільяні, Пікассо та інших революціонерів живопису. Віллі Реунов описує обкладинку «Есквайра». Олександр Бабак — мертвенні ню. Юрій Соломко вимальовує портрети на мапах і актуалізує їх кримськими подіями. Тіберій Сільваші виставив 11 невеликих (100 на 70 см) товстих дерев’яних дощок, вкритих чорною смолою. Євген Медведєв — дуетний портрет 2012 року «Усамамагія». На ньому президенти Обама з черепом і Медведєв у салоні авто.

На загальному тлі експозиції людяний і чесний вигляд має Володимир Сай із портретом стильної сивої жінки зі зморшками, 2014. Вона наче втілює сучасну втомлену політкоректністю Європу.

Оксана Чепелик представила центробіжне відео «Колайдер 100». В ньому мультимедійниця сполучає події світової історії: Сараєво-1914 і Київ-2014. В Ірини Озаринської в інсталяції 4 проекції персонажів, які озвучують свою історію в суцільній какофонії.

Вражає велике панно «Найди себе. Втрать себе». В цій мозаїці миттєвостей віку і долі на фото 1950—1970-х років за бажання кожен може знайти схожого на себе або на знайомого.

Доповнюютьа виставку музика і фільми за спеціальною програмою.

У програму входить ніч містерій (до першої години) з музикою, кіно, театром і експозицією, присвяченою трьом століттям «Арсеналу».

Насамкінець.24 травня очікується за сприяння Британської ради дві вистави «Гамлет» шекспірівського театру з Лондона.

Виставка працює до 1 червня. 

 

Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»

Світлана СКРЯБІНА,
«Урядовий кур’єр» (фото)