«Колись ще в дитинстві дивився кінофільм «Спрага» про героїчну оборону Одеси, — згадує Віктор Петрович, житель Слов’янська. — Так ось тоді дуже вразила така сцена: містяни — старі й малі — утворили жахливу давку біля привезеної їм бочки з питною водою. Мені, тоді малому хлопчиську, було дуже моторошно, та водночас якось не вірилося: хіба таке може бути, адже води довкола — хоч залийся… Я навіть не підозрював, що колись і самому доведеться опинитися в подібній ситуації та вистоювати за водою довжелезну чергу, в якій голосно плачуть малі діти й проклинають війну дорослі…»
«Я цього більше не витримаю»
Жителі Слов’янська, які опинилися майже в епіцентрі бойових дій, що відбуваються у місті та на його околицях, вже встигли пересвідчитися: до поганого, як і до гарного, також швидко звикаєш. Якщо до цього взагалі можна звикнути… Але ситуація складається так, що діватися нікуди.
«Навіть ми, жінки, вже навчилися відрізняти одне від одного оті кляті БТРи чи БМП, — емоційно зізнається пані Людмила. — Можемо і на значній відстані «на звук» розрізнити, що стріляє: ручний гранатомет, міномет, кулемет, автомат чи снайперська гвинтівка… Без цього тепер не можна, бо саме така «виучка» дає змогу вчасно заховатися від обстрілу в більш-менш безпечному місці…»
Та «курс молодого бійця», який вимушено пройшли жителі міста в облозі, тільки один бік їхнього нинішнього виживання у цих непростих умовах. Адже їх постійно супроводжують ще й побутові проблеми. Серед таких, наприклад, відсутність електрики. «Без світла ми вже понад тиждень, — бідкається житель одного з мікрорайонів. — А як улітку зберігати харчі без холодильника? Спершу всі снували на одну із сусідніх вулиць, де ще була електрика, і заповнювали холодильники знайомих своїми запасами. Але після чергового обстрілу знеструмили й цей закуток…»
Виручають людей прохолодні погреби — імпровізовані бомбосховища, де можна не тільки пересидіти обстріл, а й зберігати продукти. До речі, вибір продуктів у місцевих магазинах та на базарах значно менший, ніж зазвичай. Чимало підприємців, які раніше возили сюди різноманітні товари, через обов’язкові перевірки на блокпостах тепер не ризикують. Терористи не просто так перевіряють, вони почасти переполовинюють вантаж, — розповідає місцевий продавець. — Приміром, запитують: «Що везеш? Хліб? Давай один лоток нам! Пиво? Звантажуй пару ящиків, бо хлопці від спраги аж попухли…»
Дуже складна ситуація з водопостачанням. Оскільки водогін не працює, здебільшого існує неписане правило: пий і вмивайся хто як може. «Від мого будинку метрів за 700 біля винограднику є колодязь, який і виручає нашу сім’ю, — розповідає Валерій Іванович. — Отож впрягаюся у возика, на якому кріпиться бідон, і — в дорогу. Іноді, якщо не стріляють, вдень роблю кілька ходок, аби зробити запас. Як побачив якось на нашій вулиці неймовірну тисняву і навіть давку біля привезеної цистерни з водою, збагнув, що більше такої сцени мої нерви не витримають… А недавно нам дуже повезло — пішов дощ, і всі, навчені життям, змогли трохи поповнити запаси води…»
«Нова влада», тобто представники самопроголошеної ДНР, не секрет, нещодавно обіцяли жителям Слов’янська золоті гори. Поки ж усе навпаки — після того, як вони з’явилися тут зі зброєю в руках, у тутешніх людей зникло навіть найнеобхідніше. Утім, проросійські активісти у всіх бідах цинічно звинувачують українську владу та її війська. Мовляв, це вони розбомбили електропідстанції та водокачки і тепер не дають змоги відремонтувати їх. Але навіть ті наші містяни, які ще місяць тому радо вітали озброєних «зелених чоловічків» із російським акцентом, тепер не приховують, що чекають не дочекаються, коли нарешті їх здихаються. Утім, ніде правди діти, частина тутешніх жителів таки досі вважає українські війська, які намагаються витурити сепаратистів, загарбниками і окупантами. Це також сувора реальність нинішнього Слов’янська, яку потрібно брати до уваги.
Святогірський «демографічний вибух»
У той час, коли російська пропаганда проливає крокодилячі сльози над долею місцевих жителів і закликає стати на їхній захист, слов’янці таки збагнули, що найкращий захист від такої опіки — бути від неї якомога далі. Тільки за попередніми підрахунками, на початок літа звідси виїхала вже майже половина жителів міста. Проте з кожним днем робити це стає важче. Залізничного сполучення тут немає, але звідси їдуть всіма можливими автомобільними шляхами урізнобіч і до найближчих населених пунктів. Хоча навіть до сусіднього Краматорська, що за 15 кілометрів, тепер дорога втричі довша. «Через бойові дії та ті кляті блокпости маршрутки вимушені їхати в об’їзд, — нарікає Віктор Петрович. — Ще один важливий момент — раніше квиток коштував 7 гривень, а за теперішніх умов усі 30…»
Досить затребуваний і маршрут у протилежний бік — до Святогорська, де кількість жителів за останній час збільшилася на понад 20 тисяч вимушених переселенців (досі тут проживало 5 тисяч осіб). Історія повторюється? Адже свого часу тут, у печерах круч над Сіверським Дінцем ховалися люди від набігів орд степових кочівників (з часом тут заснували Святогірський монастир — нині лавра). А тепер влада міста і району шукає для біженців-постояльців місця у санаторіях, базах відпочинку, гуртожитках.
Непроста ситуація складається з медичним обслуговуванням слов’янців, які вже кілька місяців потребують лікування від вогнепальних та осколкових поранень, а також від неабиякого психологічного навантаження. Але хто буде це робити? Он навіть сепаратисти закликають на поміч добровольців і визнають: за «нової влади» немало медиків виїхали з міста, бо працювати у цих умовах неможливо. Нині звідси евакуйовано майже всі лікувальні заклади — залишилися тільки ті, які надають первинну допомогу. Не додає настрою медикам і те, що через зупинку роботи Державного казначейства в місті лікарі тривалий час не отримують зарплату. Гостро постала проблема пального для автомобілів швидкої допомоги. «У Слов’янську зруйновані майже всі автозаправки і тепер водії «швидких», аби заправитися паливом, намагаються прориватися до Краматорська», — підтверджує важкі реалії в. о. заступника голови Донецької облдержадміністрації Олена Петряєва. Вона запевняє, що трохи краща ситуація із запасом медикаментів для надання екстреної допомоги, який тут створили завдяки гуманітарній допомозі від товариства Червоного Хреста.
А епізод із кінострічки «Спрага», повторення якого донедавна могло примаритися тільки у снах-жахах, на жаль, може стати реальністю не тільки для жителів багатостраждального Слов’янська. У вівторок КП «Компанія «Вода Донбасу» повідомила про тимчасову зупинку роботи головної водної артерії регіону — каналу «Сіверський Донець — Донбас». Унаслідок артилерійського обстрілу на робочих місцях на території насосної станції каналу в Слов’янську смертельні поранення отримали двоє співробітників цієї компанії, а наявне обладнання зазнало пошкоджень. Роботу насосних агрегатів призупинили, а відновлення можливе тільки за умов безпечного перебування тут обслуговуючого персоналу, який обстежить та відремонтує обладнання. А поки що постачання води будуть здійснювати із резервних водосховищ. Та якщо це затягнеться, фахівці не виключають перехід у багатьох містах на скорочений графік подачі води. Насамперед це стосується Артемівська, Горлівки, Дзержинська, Краматорська та інших населених пунктів краю.
А ТИМ ЧАСОМ
У Слов’янську існує загроза епідемії
Через пошкодження магістрального водопроводу у Слов’янську існує ризик ускладнення епідеміологічної ситуації. Про це на брифінгу у Міністерстві охорони здоров’я у середу заявив в.о.голови Державної санітарної епідеміологічної служби України Олександр Кравчук, передає Укрінформ.
«Епідемічна ситуація як загалом по Україні, так і в районах, де проводиться антитерористична операція, контрольована, групових випадків захворювань не зафіксовано. На жаль, ми маємо проблему у зв’язку з тим, що в районі Слов’янська пошкоджено магістральний водопровід, вона може ускладнитися», — сказав О. Кравчук. Він додав, що через цей водопровід здійснювалося водопостачання у міста Слов’янськ, Краматорськ, Костянтинівку і Дружківку. Якщо у трьох останніх цю проблему вже вдалося розв’язати (зокрема Краматорськ повністю забезпечується водою з альтернативних джерел, Дружківка і Костянтинівка забезпечуються за рахунок підвезення води), то у Слов’янську централізоване водопостачання припинено і підвезення питної води в це місто також немає, констатував Кравчук.
Крім того, пошкоджено будівлю лабораторного центру ДержСЕС у Слов’янську. Однак фахівці виходять на роботу і роблять усе від них залежне, щоб ситуація залишалася контрольованою.
Він також нагадав, що нещодавно припинив функціонування канал «Сіверський Донець—Донбас», від якого залежить водопостачання багатьох міст Донбасу. За словами О. Кравчука, він отримав повідомлення від підприємства «Вода Донбасу», яке здійснює водопостачання у цьому регіоні, з переліком населених пунктів, які будуть переведені на альтернативне водопостачання. «Наші співробітники посилять лабораторний контроль води в цих населених пунктах, а також будуть здійснювати додаткові протиепідемічні заходи», — запевнив керівник ДержСЕС.
Лідія ЖАТКА
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+