Читача треба виховати

Після того, як на звернення Львівської облради за пропозицією Асоціації книговидавців та книгорозповсюджувачів Львівщини про сприяння відновленню книготорговельної мережі 80% районних органів влади надіслали формальні відписки, міська рада Пустомит запропонувала тутешньому підприємцеві ділянку для спорудження книжкового магазину. Олександр Каширін давно мріяв відкрити в райцентрі книгарню, якої тут немає вже понад двадцять років. Узявся самотужки за власні кошти будувати книгарню. Хтось кепкував, а хтось песимістично оцінював задум ентузіаста, мовляв, книжковий бізнес особливих прибутків не дасть, а, збудувавши  готель чи ресторан, затрачені кошти можна швидко повернути. На спорудження сучасної двоповерхівки затратив сім років, і все зароблене (із книжками їздив на базари, мав книжковий кіоск у райцентрі) вкладав у будівництво.

Відкриття сучасного книжкового магазину стало справжнім святом для невеликого містечка: такого велелюдного новосілля в Пустомитах давно не було. Що особливо потішило — серед перших відвідувачів прийшло багато молодих родин із дітьми. Книгарня облаштована за сучасними стандартами — вся книжкова продукція розміщена на стелажах, жодних прилавків  радянського зразка. Асортимент не відрізняється від пропозиції найпопулярнішої львівської книгарні: море дитячої, енциклопедичної, художньої літератури, від класики до сучасної, популярні кулінарні книжки та релігійна література. А якщо потрібної книжки немає, в книгарні радять зробити замовлення, і за день-два можна забрати видання. Всю інформацію про наявність книжок, як і бухгалтерію, комп’ютеризовано. Ну, а для малечі — справжній рай, у дитячих руках миттю опинилися казочки, і матусі швиденько шикувалися в чергу до каси. Добре, кажуть, не доведеться до Львова їхати. Подбали тут і про зручний доїзд для візочників: і молоді мами з немовлятами, і інваліди мають доступ до крамниці.

Проте нерідко доводиться почути, мовляв, книгарня в наш час у райцентрі не виживе — покупців небагато, а книжка — товар не ходовий. З подібним твердженням категорично не погоджується голова Асоціації книговидавців та книгорозповсюджувачів Львівщини Михайло Ватуляк. Так, у Пустомитах  за три дні  реалізовано книжкової продукції на сім тисяч гривень. Заробітки, звісно, не бозна які, але пан Ватуляк упевнений, покупця-читача треба виховати, привчити до наявності книгарні у райцентрі.

Втім, зазначає голова Асоціації книговидавців та книгорозповсюджувачів Львівщини, таких ентузіастів небагато. Пустомити та Трускавець, де не так давно власним коштом відкрила українську книгарню Анна Беляєва, — два позитивні приклади. Загалом майже в половині населених пунктів не те  що книжкового магазину, а бодай невеликої ятки немає! Та навіть у Львові за останнє двадцятиріччя закрили понад 45 книгарень, а відкрили кілька мережевих («Буква», «Літера», «Є») та одну невелику крамницю поезії. Тим часом в Амстердамі із населенням приблизно 840 тисяч функціонує 125 (!) книгарень, а у Львові з майже мільйонним населенням — і двох десятків не набереться! Навіть такі міста, як Буськ, Дрогобич, Жидачів, Перемишляни, за словами Михайла Ватуляка, не мають жодної книгарні. Натомість один із найвіддаленіших гірських райцентрів — Турка має одну з найкращих серед районних центрів області книгарню. А скільки довелося, згадує керівник асоціації, відвойовувати в місцевих чиновників та доводити, що й віддаленому гірському райцентру потрібен хай не просторий магазин, а бодай невеличка книжкова крамничка! І тепер, коли чи не щотижня працівники книгарні закуповують на гуртівні «Книжкові джерела» літературних новинок одразу на кілька тисяч гривень, то який ще може бути вагоміший аргумент у дискусії про доцільність відкриття спеціалізованих крамниць. Бо книгарня — не музей з експонатами сивої давнини: виростають діти, а з ними й потреби та зацікавлення у новинках з різних галузей знань — художніх, енциклопедичних, технічних. На щастя, ще є люди, кому не байдуже, якими виростуть наступні покоління — інтелектуально розвиненими чи духовно вбогими.