У Житомирі після отримання офіційної листа від Українського інституту національної пам’яті взялися за черговий етап декомунізації. Цього разу в місті планують демонтувати пам’ятник-погруддя колишньому першому секретареві Житомирського обкому КПРС Василеві Кавуну на території школи №22, названої ім’ям одіозного партфункціонера, зняти меморіальні дошки на його честь і колишнього голови облвиконкому Василя Ямчинського, звільненого з посади у 1990 році за порушення закону і зловживання службовим становищем. Третій у цьому списку — розстріляний більшовиками уродженець Житомира капітан першого рангу Олексій Щастний.
Доречно нагадати, що нинішня міська влада, навіть не дочекавшись погодження від Українського інституту національної пам’яті, оперативно знесла пам’ятники секретарям підпільного Житомирського обкому КП(б)У Григорієві Шелушкову і Олексієві Бородію. Їх по-звірячому замучили німецькі окупанти, а подвиг мужніх патріотів посмертно відзначено високими званнями Героїв Радянського Союзу. Заодно в Житомирі стала Вільським шляхом колишня вулиця Максютова, названа на честь загиблого під час визволення міста командира полку, до могили якого на військовому кладовищі від імені міської влади щороку покладають вінки.
Зате декомунізація «по-житомирськи» тоді чомусь не зачепила першого секретаря обкому КПРС в 1978—1989 роках Василя Кавуна, який однозначно і беззаперечно підпадав під чинність цього закону. Нині вже на основі офіційного висновку фахівців Українського інституту національної пам’яті справедливість відновлено.
Однак виникає запитання стосовно Олексія Щастного, чомусь визнаного науковцями «особою, що боролась проти української державності». Насправді найбільшим злочином страченого більшовиками моряка-офіцера стало те, що він навесні 1918 року командував легендарним Льодовим походом кораблів Балтійського флоту з Гельсінкі до Кронштадта. Завдяки цьому бойові судна уникли захоплення німцями, що значно загострило відносини між кайзерівською Німеччиною та її більшовицькими ставлениками у Москві. Не дивно, що Щастного, призначеного 5 квітня 1918 року на вимогу моряків начальником Балтійського флоту, вже 27 травня заарештували і невдовзі розстріляли. За словами Троцького, страчений «наполегливо і неухильно» шкодив радянській владі. Нині житомирця, який ніколи не воював проти української державності, офіційно визнано рятівником Балтійського флоту.
Ми в Google+