БОЙОВЕ БРАТСТВО. Бійці першого «афганського призову» 1979—1981 років легендарного 101-го мотострілецького полку, які свого часу стали прообразами героїв фільму Ф. Бондарчука «Дев’ята  рота»,  вперше після війни зустрілись у Запоріжжі. З’їхалися  з усіх куточків СНД й у «вузькому колі» однополчан — 85 колишніх солдатів і офіцерів — згадати своє благополучне повернення на Батьківщину. Місце зустрічі обрали невипадково — в Запоріжжі склався бойовий осередок побратимів, які змогли відшукати однополчан не лише в Україні, а й за кордоном.

Погодні примхи не змогли завадити зустрічі бойових побратимів, багато з яких не бачилися добрих три десятки років. Біля пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам, що на Алеї бойової слави в самому серці міста, було як ніколи людно. Тут під «афганські» пісні, що лилися з динаміків, сивочолі чоловіки стискали один одного в міцних обіймах і не соромилися скупих сліз. Занадто багато їм разом довелося пережити тоді в Афгані, занадто довго вони не зустрічалися, щоб тепер соромитися: цей день, всупереч усьому, був їх днем!

Більшість із них у ті далекі часи тільки закінчили школу, а коли призвали в армію, навіть не знали про таку країну — Афганістан. І тим більше не підозрювали, що там доведеться воювати. Але їм сказали «Треба!», і вони пішли. Були першими — в грудні 1979-го увесь 101-й мотострілецький полк п’ятої мотострілецької дивізії підняли по тривозі і кинули в Афган. Всупереч бойовій недосвідченості, тільки однією особистою мужністю бійці полку утримували свої позиції, а ще будували базу для перебування обмеженого контингенту радянських військ.

— Хто міг протриматися три зимові місяці в умовах афганського клімату без наметів?! А ми змогли! — не без гордості за своїх хлопців згадує колишній начальник штабу полку Борис Сопін. — І ще кругову оборону тримали!

— Ті, хто там був, нас зрозуміють, а хто не був, нехай нас не судить, — каже колишній рядовий, а нині молодий пенсіонер МВС Сергій Мірко.

Йому випало останнім виходити з Афгану: 15 лютого 1989-го, у складі підрозділу охорони. Йому ж випала і честь брати участь у військовому параді — везти на БТРі прапор полку. Тож між собою однополчани звуть його «останнім афганцем».

Ми пам'ятаємо вас, побратими! Фото Наталії ЗВОРИГІНОЇ

На ту пам’ятну зустріч до пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам Сергій Мірко прийшов, аби засвідчити спадковість військового братерства 101-го мотострілецького полку. Тоді зустрілися не просто учасники першого афганського призову, а бійці, що першими увійшли в пекло цієї війни і останніми вийшли. Йому пощастило залишитися живим. Але з тієї війни повернулися не всі. Та й тепер, вже на «гражданці», однополчани продовжують недораховуватися багатьох своїх побратимів. Пам’ять тих, хто залишився на чужій землі, і тих, хто помер від ран пізніше, 101-й мотострілецький вшанував хвилиною мовчання. Опісля зібралися за одним столом і підняли фронтові сто грамів за те, що вижили, за пам’ять і за своє військове братство. І дали один одному наказ — триматися!

— Адже наказу цього ніхто не відміняв, — усміхається «останній афганець» 101-го полку. — Після тієї зустрічі підтримуємо тісний зв’язок із однополчанами. 15 лютого, у 23-тю річницю виводу наших військ, знову зберемося біля пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам. Бо наша сила у військовому братстві. Пам’яттю живемо і тримаємось.