Ще на початку визволення тодішніх Сталінської (Донецької) і Ворошиловградської (Луганської) областей від нацистських окупантів Державний комітет оборони видав постанову від 22 лютого 1943 року «Про відновлення вугільних шахт Донбасу». Однак надії сталінського керівництва на швидке вигнання німецьких військ зазнали краху. Лише на початку вересня Донбас визволили, а 26 жовтня 1943 року вийшла чергова постанова «Про першочергові заходи з відновлення вугільної промисловості Донбасу».

Цього разу йшлося не лише про шахти, а про весь вугільно-промисловий комплекс, відбудова якого стала всенародною справою. Вугілля було не менш важливим, як нафта, бо єдиною тягловою силою на залізницях були паровози на твердому паливі, металургія потребувала коксу, а промисловість — електроенергії, головним джерелом якої теж було чорне золото.

Добувати вугілля почали навіть жінки, поспіхом мобілізовані на визволених територіях України. Тодішня традиція, коли вся країна працювала на Донбас, годуючи його, живе досі. З тією лише різницею, що у часи Стаханова шахтарі добували по 100 тонн вугілля на кожного за зміну, а ще у 2013 році видобуток упав до 300 тонн на кожного за рік.