МРІЯ. В Україні знімається ще одна кінострічка, наполовину профінансована державою. У Японії продаються копійчані сервізи для подружніх сварок — щоб пару емоцій випускати без відчутних родинних збитків. Українці, гадаю, такий посуд якщо й купували б, то не для биття. Дешевша й природніша для нас радість, коли кухоль чи миска розлітаються на друзки, падаючи з рук без наших зусиль, самі по собі — на щастя.   У кіно ж тарілкою з автографами всіх, хто задіяний у майбутньому фільмі, традиційно б’ють об підлогу першого знімального дня — на щастя й у всіх наступних.  

«Тарілковим» для спільної стрічки «Люби мене» української компанії «Татофільм» і турецької «Каракирмизифільм»  став початок лютого у Києві, де й відбуватимуться майже всі її зйомки. Але «посудний» ракурс є в ній і за змістом — про долі жінок, котрим нема з ким так експресійно, за допомогою тарілок, з’ясовувати стосунки вдома. І хоч режисер, українка  Марина Горбач-Ер, яка написала сценарій зі своїм чоловіком, турком Мехметом Бахадиром Ером, бачить у головних героях (їх зіграють Вікторія Спесивцева та Усан Чакир) «два характери, досить властиві для Туреччини і для України», її непокоїть і «турбує як маму» зокрема «сучасна проблематика саме України, де багато самотніх жінок, які не можуть знайти своє щастя і скоріше всього ніколи не матимуть дітей».

Фільм «Люби мене» (продюсер Олена Єршова), який 2011 року отримав державне фінансування за підсумками першого відкритого конкурсу Держкіно України (майже 7 млн грн — половину його бюджету) буде озвучений українською, російською, англійською і турецькою мовами і має вийти на екрани наступного року.

Творча співдружність Марини Горбач та її чоловіка Мехмета Бахадира Ера у фільмі «Гарчання чорних псів», який вони зняли власним коштом та за підтримки Міністерства культури Туреччини, була досить успішною: його прем’єра відбулася на МКФ в Роттердамі, її презентували на десятках міжнародних кінофестивалів і вона має відзнаки «Найкращого експериментального фільму», «Найкращого режисера», «Найкращого національного фільму».  І це для нас вагомий аванс в очікуванні українсько-турецької картини «Люби мене»: справді хочеться її полюбити. І щоб крім неї в Україні знімали стільки фільмів, що знадобилася б фабрика для їхніх «тарілок».