У моєму зрілому віці, виявляється, є хатні речі, що з роками стають дорожчими за колишніх друзів. А все через те, що друзі, бувало, в житті тебе зраджували або підводили, а хатні речі зазвичай – ні. Вони надійні і вірні, як собаки. Маю на увазі добродія дивана. Ох, скільки він мені прослужив, той вичовганий до нитки ще «ендеерівський» добротний диван. Уже від НДР і сліду не залишилося, а німецькі доброякісні меблі ще донедавна прикрашали мою холостяцьку оселю. Але ніщо не вічне на землі, бо минає час і навіть найбільше багатство тліє.

Місяць тому провідав мене сусід, який живе через будинок у дев’ятиповерхівці, і вмостився не де-небудь, а на мій улюблений диван. Мабуть, років тридцять він мені прослужив! А мій огрядний сусід, лишень усівся, як диван розвалився під ним. Я мало свідомість не втратив з розпачу. Та потрібно віддати належне сусідові, бо він у мене кмітливий і мислить та діє по-сучасному. Миттю збігав «винуватець» додому, приніс ноутбук, і ми разом взялися вибирати мені новий диван. Та такий, аби не надто дорогий був, приємний на вигляд і, безумовно, зручний у користуванні. Догодити мені важко. Насамперед, потрібно, щоби річ у всьому мені подобалася. Ну, принаймні, як той, «ендеерівський» диван.

Вибрати – ми вибрали. Наш. Український. Бежевий. Зручний у користуванні і недорогий диван. А куди ж подіти старий, уже негодящий? Довго ми міркували з сусідом і вирішили опівночі тихесенько його винести надвір, аби ніхто не бачив. Так і вчинили. 

Опівночі частинами спакували його в ліфт і винесли надвір, залишивши біля баків зі сміттям. Уже рано-вранці, коли зібралися з сусідом їхати на Петрівку, де неподалік мали придбати новий диван, від старого й слід охолов. Видно, безхатькам згодився. От тобі й німецька якість! У дивана друге життя розпочалося? І так тепло стало на душі, що розтрощений диван ще комусь згодився. 

Надвечір з магазину привезли новий диван. Вантажники занесли каркас, днище, шухляди, м’яку частину і три велетенські подушки. Зібрали диван, поставили в куток, і моя однокімнатна квартира помолодшала. Вірю, що нова покупка прослужить мені не один рік. Бо ж диван – наш, український. А ми прагнемо до Європи, звідки і був той, «ендеерівський», що прослужив мені і в молодості, і в старості.

PS Назва «диван» прийшла у наш вжиток із турецької мови. Диван – це турецька державна рада, середньовічний парламент із султаном, пашами і візирами.

Юрій БОНДАР
для «Урядового кур’єра»