Ризик зникнення хрящовидних (Chondrichthyan), зокрема акул і скатів значно вищий, ніж у більшості інших хребетних тварин, особливо це стосується великих акул, які часто відвідують прибережні води.
Гігантська акула (Cetorhinus maximus) і китова акула (Rhincodon typus) є найбільшими рибами в світі. Їх горизонтальний рух в основному обумовлений динамікою зоопланктону і зазвичай, у пошуку їжі, ці велетенські істоти долають тисячі кілометрів, що виключає достовірні знання про них. Про їх перебування в природі, потенційні райони годування, розмноження або спаровування вчені знають мало. Тому визначення повторюваних просторових закономірностей, таких як сезонна міграція між різними місцями проживання і харчування, є екологічно значущою для науки.
Вчені з Великобританії використовували ДНК-тест для моніторингу тих видів акул, що харчуються планктоном і знаходяться під загрозою зникнення.
Автор роботи Ліліан Лібер з Королівського університету в Белфасті і її колеги розробили реєстр з більш ніж 400 генетичних профілів гігантських акул. З року в рік їх спостерігали в одних і тих же місцях в певну пору року.
У статті в Scientific Reports йдеться, що раніше вважалося, що морські велетні мігрують компанією в пошуках нових місць для зручного годування. Однак аналіз показав причину формування таких мега-груп – великі морські створіння, такі як гігантська акула і китова акула, пересувалися виключно з родичами і вибирали вже знайомі їм місця на західному узбережжі Шотландії, Ірландії і острова Мен.
Під час дослідження команда вчених також зазначила стрімке зниження популяції, нарахувавши менш 10 000 особин у водах північно-східній частині Атлантичного океану.
Орест ГОРЯНСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+