НАСЛІДКИ КРИЗИ. Північно-західний кордон Європи, найбільш малонаселена країна континенту з найбільшою концентрацією активних вулканів — це Ісландія. Колись ця маленька країна на краю Європи була однією з найуспішніших, але криза вдарила по Ісландії найболючіше.
МВФ назвав банкрутство трьох ісландських банків у 2008 році найбільшим фінансовим крахом в історії відносно розміру економіки.
Утім, Ісландія відмовилась допомагати банкам і виплачувати борги іноземним вкладникам. На референдумі громадяни відповіли на це питання «ні». Скрута об’єднала ісландців, вони виступають проти того, аби платити за помилки керівників банків.
Еґіль Гелґасон, телеведучий:
«Відбувалося масове шахрайство, вони все фальсифікували. В останні роки перед кризою фінансові керівники давали гроші у кредит один одному, наче божевільні. Вони фальсифікували дані, щоб їхні рахунки виглядали кращими.
Якщо хтось вкрав пляшку горілки з магазину, йому загрожує судове переслідування, його ув’язнюють. Але якщо він у костюмі та краватці, і він краде мільйони, фальсифікуючи дані, йому не загрожує судове переслідування».
Еґіль, як і всі ісландці, хоче справедливості та чітких відповідей на питання «хто відповідальний за крах ісландських банків»? Шоумен та блогер Еґіль Гелґасон є одним з найпопулярніших політичних оглядачів країни. У 2009 році йому пропонували піти в політику. Однак Гелґасон вирішив залишитись четвертою владою та стежити за діями можновладців.
Еґіль Гелґасон:
«Цій країні завжди загрожує така небезпека. У невеликому суспільстві маленькі угруповання мають можливість захопити цілковитий контроль над усім. Така ситуація склалася ще за двадцять років до краху. У нас вже тоді були ці угруповання політиків, банкірів, лібералів, які захопили контроль над суспільством. Про таке ми повинні знати».
Приватизовані у 2002 році три найбільших ісландських банки були втягнуті в ризиковані угоди та випуск облігацій на міжнародних ринках. За шість років нові власники збільшили вартість банків до суми, що в дванадцять разів перевищує розмір державного бюджету Ісландії.
Підживлена іноземними грошима, економіка пішла високо вгору. Триста тисяч ісландців були одними з найщасливіших у світі. Але настав вересень 2008 року. Ісландські банки збанкрутували лише через два тижні після американського «Леман Бразерс».
Крах був ще більшого масштабу, ніж зростання економіки. Ісландці визнають, що поплатились за звичку отримувати «легкі гроші».
Еґіль Гелґасон:
«Відомий економіст сказав, що це колективне божевілля. На мою думку, це справді було колективне божевілля, але не всі виграли від нього. Дехто досі користається з цього періоду, але суспільство загалом програло, пересічні ісландці програли, кожен програв».
У Б’ярндіс Мітчелл своя сумна історія. Вона скоро втратить будинок. Пані Мітчелл одна з багатьох ісландців, чиї іпотечні кредити шалено виросли після краху.
Велика поціновувачка собак та мати трьох дітей живе лише на одну пенсію по інвалідності. Б’ярндіс Мітчелл заборгувала 185 тисяч євро за свій будинок. Це значно більше, ніж він зараз коштує. Вона банкрут, але багатий підприємець, щоправда багатий надіями.
Б'ярндіс Мітчелл, підприємець:
«Після краху я просто сиділа у гаражі приголомшена, як і всі інші в країні, і подумала: це божевілля! Масштаб цього краху і його вплив на кожен дім і на кожну сім‘ю в Ісландії був величезним, незбагненним. Тоді мені спало на думку: ми повинні щось зробити, будь-що, аби забезпечити експорт. Ця думка не давала мені спокою. Як жінка-інвалід, без влади, без грошей, я не могла думати ні про що інше».
Однак пані Мітчелл насправді мала багато: життєву пристрасть, собаківництво, ринкову ідею і бажання жити далі з високо піднятою головою.
З допомогою фахових порад та фінансової підтримки місцевої влади, вона почала бізнес. Досі вона вже продала понад три тисячі повідків для дресированих собак. Цього недостатньо, щоб зводити кінці з кінцями, але Б’ярндіс це не зупиняє.
Б’ярндіс Мітчелл, підприємець:
«Я вважаю за краще боротися, я волію загинути, докладаючи зусиль для розв’язання проблеми, навіть якщо це буде лише крапля в морі у порівнянні з тим, що треба зробити. Я волію загинути, намагаючись щось зробити, аніж нічого не спробувати. Безумовно, це дух вікінга, що вимагає зробити це, зробити те, чого вимагають обставини, мати мужність. Це типово для ісландців».
Не лише кожен ісландець має дух вікінга до боротьби, але й суспільство загалом. Адже вирішується доля майбутнього ісландської демократії.
Саме ісландці були першими в Європі «обуреними». Вони вийшли на так звану «революцію каструль». Фінансова криза викликала на початку 2009 року найбільші протести в Ісландії за понад півстоліття.
Ісландці стверджують, що країна потребує радикальних змін: нової конституції, нової демократії.
Вони хочуть замінити чинний основний закон, написаний колись ще данським королем, який тоді правив країною.
У свої 25 років Астрос Ґуннлауґдоттір є наймолодшим членом Конституційної Асамблеї. Це група з 25 осіб, обраних громадою для написання нової конституції. Ця радикальна спроба прямої демократії була скасована Верховним судом Ісландії, який перебуває під впливом двох основних політичних партій.
Чи це невелике суспільство отримає прозорість і справедливість, яких воно так жадає?
Астрос Ґуннлауґдоттір, студентка та активістка:
«Я не можу призначити мого друга на посаду тільки тому, що він мій друг. Він повинен бути кваліфікованим працівником. Нас лише 300 тисяч, це легко сказати, що «я знаю його, тому я беру його на роботу», або «він дав мені роботу, тому що ми добре знайомі». Такі речі для мене є дуже важлиими. Потрібні зміни».
Та банківський крах уже приніс зміни. Ісландці змінили свої пріоритети. Вони мають свою національну ідентичність, але хочуть повернути вічні цінності, забути про гроші, як найголовніше у житті.
Астрос Ґуннлауґдоттір:
«Світогляд сильно змінився. Люди не їдуть за кордон кожного місяця, як вони це раніше робили. Люди закрилися в собі, знаходять інші втіхи у житті, наприклад — сім‘ю, а також в інший спосіб витрачають гроші».
Свайнбйорну Петурссону вже 55 років. Він безробітний з 2008 року, коли спалахнула криза, і тому добре розуміє наслідки фінансового краху. З того часу рівень безробіття зріс з 3% до 9%. Як дають собі раду ті, що втратили місце праці та свою роль у суспільстві? Петурссон вважає, що допомогти може лише солідарність людей.
Свайнбйорн Петурссон, безробітний:
«Це стало шоком для всіх, а наш уряд не вигадав жодного ноу-хау, щоб боротися з такими наслідками. У мене виникла ідея: всі, хто втратив роботу внаслідок кризи, повинні створити об’єднання. Разом ми можемо розробити та подати уряду пропозиції, що з нами робити».
Рівень безробіття в Ісландії вже почав знижуватись, завдяки повільному, але стабільному відновленню країни, а також — міграції. Ісландці бачать світло в кінці тунелю, але це лише початок шляху до його кінця. У наступні місяці Рейк’явік повинен вирішувати свою долю — бути ресурсним чи інноваційним суспільством, усередині Європейського Союзу, чи за його межами?
Ми в Google+