Кілька років тому бібліотекарка з Кунина Здолбунівського району Світлана Більчук загорілася ідеєю зібрати під одним дахом історію рідного села. І придивилася приміщення: невеличкий церковний будиночок на території Георгіївського храму, який освятили ще в 1746 році. А й справді, де ж іще бути музеєві в одному з найдавніших поселень історичної Волині, де знаходять сліди кам’яної доби — предмети побуту, гроші, прикраси.

Небайдужі кунинці (а живуть тут переважно такі) реконструювали будиночок. Сама пані Світлана розробила і виграла проєкт, завдяки якому придбали музейні вітрини. Наповнити їх уже було чим. На горищі церкви виявили артефакти, які могли б і втратити, якби не ентузіасти. А скільки їх було в домівках селян! У кожного особлива історія.

— Ось цей рушник вишила в 1937 році жителька нашого села Анастасія Андрощук, — розповідає Світлана Більчук. — На полотні зобразила себе і нареченого. Це весільний рушник, який оберігав їхню оселю й після одруження. Господар, як і багато наших чоловіків, виборював незалежність України в лавах УПА. Коли до хати зайшли німецькі солдати, то побачили на рушникові вишитий тризуб і стали вивідувати в Анастасії, де її чоловік. Тоді минулося. Але Анастасія таки випорола тризуб і вишила на тому місці весільну корону. Такі автентичні речі досліджують етнографи.

Уцілілі стародруки 1646 року, фотографії відомих не лише в Україні, а й світі людей, пов’язаних з Кунином, — усе це для тих, хто не байдужий до історії рідного краю. Щонеділі Світлана Більчук залюбки проводить тут екскурсії. Розповідає й про те, що священником Георгіївської церкви був Василь Хомичевський, батько великого українського поета та перекладача Бориса Тена: «Вважали, що Борис Тен (Микола Васильович Хомичевський) народився у Дермані. Але ми дослідили метрики та клірові книги і знайшли запис, який зробив сам Василь Хомичевський про народження в сім’ї сина Миколи. Тут і минуло його дитинство. Оскільки мама була родом із Дерманя, то, ймовірно, поїхала народжувати туди».

До речі, в Дермані, на малій батьківщині Волинського Гомера Уласа Самчука теж є музей історії села. Тому така, сказати б, здорова конкуренція між сільськими осередками духовності — річ позитивна. Це своєрідна конкуренція за Україну в серці кожного з нас.  Нещодавно експозицію сільського музею оновили: розширено її хронологічні межі, додано артефакти доби палеоліту, неоліту, Київської Русі, козаччини. З’явилися речі з давнього побуту предків — веретено, човник, посуд, вишиті сорочки, ткане полотно. Адже в різні часи село належало князям Острозьким, Заславським, Любомирським.

Ось таке продовження отримала наукова концепція, яку розробила для музею ще одна талановита землячка завідувачка відділів Національного музею Тараса Шевченка та Музею книги і друкарства України Марія Корнійчук. Вона 2018-го, на жаль, відійшла за вічну межу, а ось пам’ять про неї мала батьківщина береже ревно. До оновлення експозиції долучилися науковий співробітник Музею книги та друкарства України Галина Карпінчук, доцент Рівненського державного гуманітарного університету Тетяна Павлюк і невтомна Світлана Більчук. Небайдужі кунинці Василь Савчук, Василь Виногродський, Олександр Солонько допомогли оновити конструкції й закріпити нові експонати.

А Олександр Якимчук власноруч виготовив прапор села, який теж прикрашає музей. Тепер запрошують прихильників історичного туризму до давнього Кунина, щоб кожен віднайшов велику Україну в цій маленькій, але такій промовистій.

ПРЯМА МОВА

Юрій КАЛІТИНСЬКИЙ,
начальник відділу охорони
історико-культурної спадщини
управління культури та туризму
Рівненської ОДА:

— Раніше громадські музеї були майже в кожному селі. Тепер вони там, де є люди, які цим живуть, і де відчувають підтримку місцевої влади. Окремі з них, як-от музей ткацтва в селі Крупове Дубровицького району, у Бистричах Березнівського, в Городці Володимирецького, беруть під своє крило музеї професійні. А в такому музеї, як у Кунині, можна проводити захопливі уроки історії для дітвори.