Так Антон називав себе не з доброго дива. Його оселю було зруйновано вибухом російської ракети. Так само на руїни перетворився районний військкомат за місцем його проживання. І нарешті було знищено одну з будівель Харківського національного університету Повітряних сил ім. І. Кожедуба, де розташовувалася військова кафедра, яку він закінчив за рік до війни. Річ у тім, що в усіх трьох випадках за дивним збігом згоріли Антонові документи. Його ніби не існувало в природі.
Заради відновлення всіх документів адміністративних перешкод довелося подолати стільки, скільки кіл у пекла. Час спливав, війна й не думала закінчуватися, а його військова спеціальність «штабна авіація» була мало де потрібна. Нарешті на початку вересня він потрапив до навчального центру ДШВ і зрозумів: саме тут його покликання. Згодом, після отримання в нашій бригаді в підпорядкування взводу, його доймали певні сумніви: як молодого командира сприймуть удвічі старші й досвідченіші чоловіки?
Сумніви були марними. Надто після бойових дій у Бахмуті й Соледарі. Відтоді підрозділ, а «Коба» вже т.в.о командира роти, підтримує двадцятитрирічного лейтенанта в усьому. Адже бійці зрозуміли, що молодість — не вада. У їхній роті життєвий досвід підлеглих гармонійно поєднується з молодечим максималізмом командира. Така запальна суміш — то неминуча смерть для московських окупантів. І шеврон ворожого підрозділу найманців, який «Коба» здобув у Бахмуті, стимулює його до нових звитяг.
Юрій МЕДУНИЦЯ,
офіцер служби зв’язків із громадськістю 46 оаембр,
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+