На порозі літо, яке, попри всі епідемії, обов’язково настане. Після тривалого карантину багатьох ще більше потягне на природу: у ліс, на річку чи озеро.

Але, на жаль, саме існування водойм інколи під загрозою. Доволі часто через ущільнення міського середовища вільною від забудови залишається тільки акваторія якогось невеликого озера. Тож готуючи відповідні документи чи навіть починаючи будівництво на такому місці, зацікавлені особи вдають, ніби водойми немає. Утім, буває, що на захист водних об’єктів приходить громадськість, а інколи й суд.

Приміром у 2016 році в Києві в лівобережній частині міста стали засипати озеро Качине для спорудження на його місці великого житлового будинку. Протистояння між ініціаторами будівництва і захисниками озера тривало не один рік. На захисників озера було навіть подано цивільний позов. На щастя, його відхилено, але долю озера остаточно не вирішено.

Недавно справу з іншим водним об’єктом у місті Вишневе Києво-Святошинського району розглядали аж у Верховному суді України. Цього разу був намір спорудити новий будинок за кілька метрів від місцевого струмка. Стратегія ініціаторів будівництва була знайомою й випробуваною: вдавати, що струмка немає, як немає поряд ставка на ньому. Щоб з’ясувати, чи існують ці водні об’єкти, чи ні, довелося залучити профільну державну установу — Інститут водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук. Саме на підставі висновку інституту Верховний суд виніс постанову, згідно з якою попереднє рішення суду законне, за яким згаданий струмок існує і з цим потрібно рахуватися.

На жаль, цей випадок мало не унікальний. Захищати водні об’єкти важко ще й тому, що офіційних відомостей про них звичайно немає.

Звернімося до кадастрової карти України. На ній проігноровано навіть дніпровські водосховища. Візьмімо інший документ — Генеральний план м. Києва. Такого шару, який би відображав наявність водних об’єктів, там також немає. Немає у столиці й офіційно затвердженого кадастру водних об’єктів. Свого часу з ініціативи комунального підприємства «Плесо» було розпочато роботу зі створення Водної стратегії м. Києва. Передбачали, що цей документ стане шлагбаумом намірам знищити якусь річку чи водойму. Крім того, він мав би стати дороговказом на шляху поліпшення екологічного стану водних об’єктів. На жаль, і цю справу до офіційного рівня не довели.

Нині потрібно вже думати не лише про водну стратегію Києва, а всієї України. Найважливішими положеннями цієї стратегії має стати жорстка економія води та мінімізація забруднення водних об’єктів. Іншого виходу немає, як немає інших джерел води, як річки, озера та підземні горизонти.

Віктор ВИШНЕВСЬКИЙ, 
доктор географічних наук,
для «Урядового кур’єра»