МАЙСТРИ. Нещодавно на ярмарку був приємно здивований, побачивши дитячу люльку з лози. Кошики, крісла і навіть диван — це звично, а ось «допотопна» люлька... Їй, хоч і приваблива, місце в експозиції музею, ніж на прилавку. «Та що ви?! Купують!» — запевнив Василь Олексик, житель села Міжлісся, що в Барському районі на Вінниччині. Вміння працювати з лозою в його роду, як мовиться, передається від батька до сина. Добру традицію він продовжив. Робити різні вироби з лози вміють його діти і внуки. «А ще я у войнашівській школі веду гурток лозоплетіння», — похвалився майстер. Він радий з того, що і на пенсії потрібний людям і, звісно, з ремесла копійку має. Вдома я заглянув в Інтернет. Боже, та я просто не в темі! Люльки є на будь-який смак: і м’які переносні, і що гойдаються, і нерухомі, іноземні і вітчизняні, навіть з комплектом білизни... Правильно зауважив майстер: «Люльки є. Хай народжуються діти!»

   Василь Олексик: «А найвище — люлька» Фото автора