Капітуляція Вірменії у війні з Азербайджаном очікувано призвела до політичної кризи в Єревані та початку нового сценарію розвитку подій. Чи залишиться Кремль головним сценаристом цієї історії і яким шляхом піде Вірменія далі?

За чверть століття, поки конфлікт у Нагірному Карабасі знаходився в замороженій стадії, обидві сторони заявляли про готовність вирішити його силою. Час сили прийшов, виявивши переможця. Після кровопролитних боїв у Нагірному Карабасі, Азербайджан за підтримки Туреччини зайняв стратегічно важливі локації, залишивши Вірменію, яка чекала підтримки Росії, на лаві переможених.

Дії Москви цілком зрозумілі, адже прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян ніколи не був фаворитом Путіна. Після приходу до влади в травні 2018 року в результаті «оксамитової революції» Нікол Пашинян змістив «зручного» для Росії вже колишнього прем'єр-міністра Сержа Саргсяна і почав вести проєвропейську політику. Постійно підігріваючи і так напружену ситуацію в Нагірному Карабасі, Росія дочекалася зручного моменту (взяття армією Азербайджану міста Шуша) і оголосила про переговори між Вірменією і Азербайджаном, виступивши миротворцем. У підсумку маємо: перемогу Азербайджану, переворот у Вірменії та російських миротворців, якщо їх можна так назвати, адже прибули вони прямісінько з окупованого Донбасу.

Головним завданням Москви залишається зміщення ослабленого прем'єр-міністра Вірменії і повернення свого впливу в країні. Експерти сходяться до думки, що існує три сценарії подальших дій Кремля. Перший – використання народних протестів для відставки Пашиняна і проведення парламентських виборів. Другий – силове захоплення влади чужими руками, наприклад, «добровольцями Арцаха», де можуть бути не лише вірмени, але і переодягнені терористи та найманці. Третій – захоплення влади проросійськими силовиками внаслідок військового перевороту. Усі ці сценарії та їхні комбінації зводитимуться до того, що саме Пашиняна будуть звинувачувати в зраді національних інтересів.

На фоні подій та нових сценарних «ліній» дуже неприроднім виглядає намагання інформкомпанії Росії прив'язати Україну до ситуації в Нагірному Карабасі. Роздута новина про 20 військовослужбовців ЗСУ, які були присутні як спостерігачі на навчаннях Азербайджану і Туреччини, була показана пропагандистськими ЗМІ як доказ того, що Україна спонсорує війну в Карабасі і одночасно навчає своїх військових.

А як тоді сприймати і розглядати російських миротворців в Карабасі? Адже ці так звані «миротворці», представляють підрозділи 15-ої окремої мотострілкової бригади Центрального військового округу. Так, саме ці «миротворці» брали участь у захопленні Криму та окупації частини Донбасу. Досвіду «миротворення» їм точно не бракує! А чи це звичайний збіг, чи спланована підготовка до державного перевороту в Вірменії – покаже час.

Олекса ВЕРНИГОРА
для «Урядового кур’єра»