145 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ХРИСТИЯНА РАКОВСЬКОГО
На початку 1918 року Ленін змушений був укласти Брестський мир із німцями, за яким визнав незалежність УНР і зобов’язався вивести червоні війська з її території. Та революція у Німеччині відкрила дорогу повторній більшовицькій агресії, для прикриття якої в місті Суджа Курської губернії створили тимчасовий робітничо-селянський уряд України на чолі з радикальнішим за Леніна анархістом Георгієм П’ятаковим.
Його курс на повсюдне створення селянських комун і скасування націй, що загрожував всенародним повстанням проти червоних окупантів, обурив навіть так званих українських урядовців. 10 січня 1919 року росіянин Федір Сергєєв (Артем), етнічний німець із Самарщини Еммануїл Квірінг і польський єврей Яків Епштейн (Яковлєв) від імені тимчасового уряду України надіслали телеграму Леніну із проханням негайно прислати до них болгарина за національністю і місцем народження Християна Раковського, без якого «криза голови уряду стане урядовою».
Насправді ленінські маріонетки не могли дійти згоди, ким замінити П’ятакова. У цій ситуації кандидатура колишнього голови верховної колегії з боротьби з контрреволюцією на Україні, яку Раковський обіймав на початку 1918 року, була оптимальною. Ніхто із членів так званого українського уряду не наважився проголосувати проти кривавого ката, присланого Леніним на роль «смотрящєго».
Раковський вважався чільним фахівцем щодо України, адже із травня по жовтень 1918 року очолював офіційну делегацію більшовицької Росії на переговорах у Києві з Гетьманатом Скоропадського про встановлення російсько-українського міждержавного кордону. Ленінські емісари наполягали, що критерієм поділу має бути не етнічний склад населення, а «свободноє волєіз’явлєніє народа».
Референдуми мали відбутися не лише на спірних суміжних територіях, а навіть на населеному переважно українцями Донбасі і в окремих населених пунктах, включно з Одесою, Харковом і Києвом, на той час заселеним переважно російськими чиновниками, священнослужителями, колишніми військовими. На вихід з України претендувало село Баламутівка Ружинської волості Київської губернії, бідняки якого на сільському сході нібито проголосували за входження до радянської Росії.
Стосовно чесності пропонованого «волєіз’явлєнія», то більшовики продемонстрували його на окупованій червоними Стародубщині. Там прийшлі червоноармійці «різали українців як баранів», що забезпечило потрібний більшовикам результат.
Не дивно, що Раковського 24 січня 1919 року одностайно обрали головою тимчасового уряду України, вже 29 січня реорганізованого в Раднарком УСРР. На цій посаді ленінський «смотрящий» протримався аж до липня 1923 року, коли, скориставшись хворобою Леніна, Сталін почав розставляти на всіх важливих постах своїх.
Раковського призначили повпредом СРСР у Великобританії, що новоспечений дипломат у гнівному листі, розісланому всім членам ЦК РКП(б), назвав «ліквідацією мене як партійного і радянського керівника». Уже через п’ять років колишнього ленінського наглядача над Україною виключили з партії й відправили у заслання. У 1936 році Раковського, звинуваченого у шпигунстві на користь англійської та японської розвідок, засудили на 20 років ув’язнення. 11 вересня 1941 року колишнього керівника українського уряду розстріляли разом з іншими в’язнями тюрми в Орлі, коли до міста наблизилася гітлерівська армія.
Ми в Google+