Багатьом відоме ім’я генерала Карбишева, полоненого німцями на початку війни і по-звірячому замученого ними у лютому 1945 року. Натомість мало хто чув про аналогічний подвиг українця Григорія Тхора, чия доля є прикладом наполегливості у досягненні поставленої мети та свідченням злочинного ставлення сталінського режиму навіть до найдосвідченіших кадрів.
Майбутній генерал авіації народився 28 вересня 1903 року в селі Підлипне нині Конотопського району Сумщини. У двадцятирічному віці був призваний до армії, де, розпочавши службу рядовим, закінчив курси червоних командирів і на початку 30-х років командував ротою, що відповідає сучасному званню капітана.
.jpg)
Вже зрілою людиною Григорій Тхір круто змінив свою долю, подавши рапорт про переведення до авіації і ставши звичайним курсантом. Спочатку школи пілотів-спостерігачів (фактично штурманів), а у 1935 році здобув омріяну професію льотчика-бомбардувальника, бо через немолодий вік не міг претендувати на пілотування винищувачів.
Уже через рік старшого лейтенанта Тхора направили до Іспанії, де так звані радянські добровольці воювали на боці республіканців. Виняткова майстерність пілотування, продемонстрована у понад сотні успішних бойових вильотів на різних бомбардувальниках — від застарілих іноземних біпланів «Бреге-ХІХ» до нових радянських СБ і Р-5, принесли нашому землякові заслужену славу, відзначену двома орденами Червоного прапора і званням майора.
Перебування в СРСР після повернення було недовгим, бо восени 1937 року вже досвідченого пілота направили до Китаю, який відбивав агресію Японії. Разом із багатьма нашими земляками-українцями, серед яких особливу славу в китайців здобув легендарний Кулі-шен (Кулішенко), Тхір завдав десятки масованих бомбових ударів по аеродромах ворога. У лютому він уже полковник, а із березня 1938 року — головний радник з авіації у Китаї.
Після повернення із закордонного відрядження Тхора призначили заступником командувача Військово-повітряних сил Забайкальського військового округу, а у травні 1940 року присвоїли звання генерал-майора. Немислима кар’єра для командира, який лише п’ять років тому закінчив льотну школу в званні лейтенанта! Однак Тхір чудово усвідомлював, що величезний бойовий досвід не перекриє брак теоретичних знань. Уже в званні генерала він став слухачем Академії Генштабу.
На нове місце служби заступником командувача ВПС, але вже у Київському військовому окрузі, Тхір прибув 22 червня 1941 року, а вже по обіді прийняв командування дислокованою в Овручі 62-ю бомбардувальною дивізією, командир якої ще не встиг повернутись із відпустки. Здобутий в Іспанії і Китаї досвід дав можливість за лічені години перетворити розгублених пілотів у воїнів, які 23 червня завдали бомбових ударів по ворожих аеродромах. Однак після прибуття у дивізію її номінального командира полковника Смирнова генерал-майора Тхора залишили його заступником, бо командуючого авіацією Київського військового округу вже репресували і тільки дивом його долю не повторив запрошений ним Тхір.
Він не затаїв образи і не лише вміло командував, а й особистим прикладом демонстрував, як треба воювати. Рівних у небі Тхору не було, чого не скажеш про землю, де після оточення військ Південно-Західного фронту генерала призначили командиром пішої колони авіаторів. Пораненим і непритомним його взяли у полон. За відмову співпрацювати із ворогом і осуд зрадників-генералів Григорія Тхора розстріляли у січні 1943 року.
Ми в Google+