Вокальний дует братів Андрія і Василя Томіленків з Черкащини «А ми удвох» намагаюся не випускати з поля зору багато років. Вдячність заслуженим артистам нині висловлюють люди, яким не вірити важко. Бійці із зони АТО нерідко дякують співакам не тільки за гарну душевну пісню, яку військові часто слухають по радіо, а й за волонтерську роботу.
Хоч і не дуже люблять розповідати брати про свою допомогу фронтовикам, та правду нікуди не подінеш. Скільки благодійних концертів організовано на користь української армії! Люди охоче відгукуються на заклики улюблених артистів, самі виявляють ініціативу чимось підсобити нашим бійцям.
Один із таких благодійних концертів відбувся в малесенькому селі Хильки на Корсунщині. Невеличкий будинок культури ледве вмістив усіх охочих. Зрозуміло, вхід до глядацької зали був вільним. Селяни просили співати ще й ще, адже дует своїм мистецтвом зачіпав найпотаємніші струни душі. А наприкінці концерту глядачі принесли Томіленкам коробку з грошима. Люди самі назбирали хто скільки міг на допомогу бійцям української армії. Хтось висловив пропозицію відвезти зібрані гроші до міста, де нині живе сім’я бійця Івана Журавльова. Сам він не тільки успішно воював на сході України, а й зазнав тортур російського полону. Нині ж сім’я, у складі якої троє дітей, потребує матеріальної допомоги.
— Доклавши до зібраних і власні гроші, — розповідає Василь Томіленко, — ми відвезли їх сім’ї українського воїна й від імені громади вклонилися йому.
Подібних історій про цих веселих і чуйних співаків розповідають безліч. Нині обидва вже на заслуженому відпочинку. Однак не сидиться їм удома. Та й як усидиш, коли душа співає, зізнаються артисти. Ще коли почалася війна на Донбасі, вони не змовляючись подалися до військкомату. Та не допомогли ні військові звання, ні минулі заслуги на армійській ниві — їм відмовили, аргументуючи поважним віком. Пропонували просто ділитися досвідом і знанням військової справи з молодими хлопцями. Однак жодні аргументи не переконали суворих військових. А повернувшись додому, застали дружин також із рюкзаками — вони зібралися на фронт. Погомонівши, зрозумівши, що тут потрібен інший підхід, вирішили хоч волонтерством допомагати бійцям. І це успішно їм вдається.
Брати-близнюки Андрій і Василь Томіленки родом із села Сухини Корсунь-Шевченківського району. З’явилися на світ 13 грудня 1946 року. Зростали у співочій родині. Батько гарно грав на балалайці й гітарі, мати знала безліч народних пісень. Брати жартують, що співати почали ще в колисці. А як підросли, то жоден концерт у селі не обходився без них. Та в артисти тоді не пішли. Мабуть, далися взнаки козацькі гени, тому відразу після школи подали документи у прикордонне училище. А призначення на службу одержали в Західний прикордонний округ.
Не розлучалися з піснею і в армії. Весь вільний від служби час проводили в Будинку офіцерів у Чернівцях. Завдяки пісні познайомилися з тоді ще співачкою-початківцем Софією Ротару, талановитим композитором Володимиром Івасюком. До речі, саме брати Томіленки першими з ансамблем «Карпати» заспівали його чарівну «Червону руту». Згодом познайомилися з композитором Олександром Зуєвим і поетом Анатолієм Кудрявцевим, які подарували братам пісню «А ми удвох».
Ми в Google+