Нещодавно потрапило до рук видання «Маневиччина: маловідомі факти», яке на прикладі одного району відкриває правду про історичне коріння багатостраждального Волинського Полісся.

Її незвично гарно ілюстровано сотнями оригінальних світлин поліської природи авторства нашого колеги — талановитого публіциста й письменника, власкора «УК» на Волині (колишніх не буває) Валерія Мельника. Знімки не лише ілюструють книжку, а й поглиблюють викладений у ній зміст, розширюють до цілого Всесвіту межі Полісся з його смарагдовими лісами, блакитними очима сотень озер та стрічками річок.

Це видання про людей, природу та історію адміністративного району у співавторстві зі знаними волинськими краєзнавцями Петром Хомичем та Степаном Войчиком. Ідеться в ньому про матеріальну спадщину та її збереження. Про правдиву історію краю, відновлення для майбутніх поколінь фактів, що вже майже зникли з нашої пам’яті й можуть назавжди піти у небуття.

І автори цієї щедро ілюстрованої книжки, й промовці під час її презентації у Волинському краєзнавчому музеї відзначали величезний внесок у появу цієї дослідницької праці колишнього голови Маневицької райадміністрації Андрія Линдюка і нинішнього голови районної ради Анатолія Мельника. За словами експосадовця, книжка здивує багатьох читачів унікальними фактами. Вона варта уваги і за змістом, і за поліграфічним оформленням. А головне, доносить до сучасників правдиву історію українського народу, яку в минулому столітті радянський тоталітарний режим небезуспішно вкрав. А натомість запропонував ерзац «класового підходу».

— Не всі, наприклад, знають, що Герой Радянського Союзу Іван Сокол із села Старий Чорторийськ був кулеметником в УПА, — розповів на презентації Андрій Линдюк. — Як і те, що не було у Маневицькому районі села, з якого люди не пішли б у повстанці. Не випадково книжка називає 219 прізвищ лише керівників цього руху опору нацистському і комуністичному режиму. І це лише один з її позитивних моментів.

Такі дослідницькі праці на основі конкретних історичних документів і без ідеологічного лакування про боротьбу волинян за свободу та гідність, право бути господарями на власній землі під час Першої й Другої світових воєн й у післявоєнні роки — це фактично відродження нашого історичного коріння, підкреслювали учасники презентації. Зокрема коріння багатостраждального Волинського Полісся. Без відчуття причетності до Батьківщини людина — як перекотиполе.

Наклад цього ґрунтовного унікального за історичним змістом видання за нинішніми мірками чималий — 1000 примірників. Воно не могло з’явитися випадково й на порожньому місці. У Маневицькому районі депутати цінують історію, пишаються минулим і сьогоденням. Тому на замовлення районної влади й створено цю книжку. А загалом за останні чотири роки тут це вже 14-те видання. З місцевого бюджету на стратегічно важливу справу підтримки книговидання витрачено майже 800 тисяч гривень.

Під час презентації книжки «Маневиччина: маловідомі факти» заступник голови обласної державної адміністрації Світлана Мишковець зазначила, що область, на жаль, має небагато високоякісних місцевих краєзнавчих видань. «Інколи навіть нічого подарувати колегам з інших областей чи з-за кордону. Визнаю, що в області фінансування культури все ще за залишковим принципом. Проте людям, які працюють у цій царині, потрібна не лише моральна, наукова, а й матеріальна підтримка. І видання про Волинь мають бачити світ значно частіше».

Книжку ілюстровано сотнями оригінальних світлин поліської природи

Такі книжки, переконаний Валерій Мельник, потребують вкладання невеликих грошей (у даному разі вартість вживаного легковика). Але потім вони роками і десятиліттями працюватимуть на державотворення України. Якби свого часу українська влада після здобуття Незалежності вкладала б десяток-другий мільйонів гривень у розвінчування того, що накоїли комуністи, видала б білу книгу їхніх злочинів, більше розповідала б Донецькій і Луганській областям про Голодомор та інші масові акції цілеспрямованого нищення українців, нині не довелося б тратити мільярди гривень на неоголошену російсько-українську війну. І що значно страшніше, втрачати на Донбасі тисячі життів наших захисників і мирних людей.

Інформаційні диверсії проти нашої держави з боку заклятого «брата» нині фактично перетворилися на ще один фронт — ідеологічний. Вдавати, що нам не потрібна ідеологічна робота, повсякденна праця з патріотичного виховання українців — означає займати ганебну позицію страуса перед очевидною небезпекою втрати державності.