Нещодавно потрапило до рук видання «Маневиччина: маловідомі факти», яке на прикладі одного району відкриває правду про історичне коріння багатостраждального Волинського Полісся.
Її незвично гарно ілюстровано сотнями оригінальних світлин поліської природи авторства нашого колеги — талановитого публіциста й письменника, власкора «УК» на Волині (колишніх не буває) Валерія Мельника. Знімки не лише ілюструють книжку, а й поглиблюють викладений у ній зміст, розширюють до цілого Всесвіту межі Полісся з його смарагдовими лісами, блакитними очима сотень озер та стрічками річок.
Це видання про людей, природу та історію адміністративного району у співавторстві зі знаними волинськими краєзнавцями Петром Хомичем та Степаном Войчиком. Ідеться в ньому про матеріальну спадщину та її збереження. Про правдиву історію краю, відновлення для майбутніх поколінь фактів, що вже майже зникли з нашої пам’яті й можуть назавжди піти у небуття.
І автори цієї щедро ілюстрованої книжки, й промовці під час її презентації у Волинському краєзнавчому музеї відзначали величезний внесок у появу цієї дослідницької праці колишнього голови Маневицької райадміністрації Андрія Линдюка і нинішнього голови районної ради Анатолія Мельника. За словами експосадовця, книжка здивує багатьох читачів унікальними фактами. Вона варта уваги і за змістом, і за поліграфічним оформленням. А головне, доносить до сучасників правдиву історію українського народу, яку в минулому столітті радянський тоталітарний режим небезуспішно вкрав. А натомість запропонував ерзац «класового підходу».
— Не всі, наприклад, знають, що Герой Радянського Союзу Іван Сокол із села Старий Чорторийськ був кулеметником в УПА, — розповів на презентації Андрій Линдюк. — Як і те, що не було у Маневицькому районі села, з якого люди не пішли б у повстанці. Не випадково книжка називає 219 прізвищ лише керівників цього руху опору нацистському і комуністичному режиму. І це лише один з її позитивних моментів.
Такі дослідницькі праці на основі конкретних історичних документів і без ідеологічного лакування про боротьбу волинян за свободу та гідність, право бути господарями на власній землі під час Першої й Другої світових воєн й у післявоєнні роки — це фактично відродження нашого історичного коріння, підкреслювали учасники презентації. Зокрема коріння багатостраждального Волинського Полісся. Без відчуття причетності до Батьківщини людина — як перекотиполе.
Наклад цього ґрунтовного унікального за історичним змістом видання за нинішніми мірками чималий — 1000 примірників. Воно не могло з’явитися випадково й на порожньому місці. У Маневицькому районі депутати цінують історію, пишаються минулим і сьогоденням. Тому на замовлення районної влади й створено цю книжку. А загалом за останні чотири роки тут це вже 14-те видання. З місцевого бюджету на стратегічно важливу справу підтримки книговидання витрачено майже 800 тисяч гривень.
Під час презентації книжки «Маневиччина: маловідомі факти» заступник голови обласної державної адміністрації Світлана Мишковець зазначила, що область, на жаль, має небагато високоякісних місцевих краєзнавчих видань. «Інколи навіть нічого подарувати колегам з інших областей чи з-за кордону. Визнаю, що в області фінансування культури все ще за залишковим принципом. Проте людям, які працюють у цій царині, потрібна не лише моральна, наукова, а й матеріальна підтримка. І видання про Волинь мають бачити світ значно частіше».
Такі книжки, переконаний Валерій Мельник, потребують вкладання невеликих грошей (у даному разі вартість вживаного легковика). Але потім вони роками і десятиліттями працюватимуть на державотворення України. Якби свого часу українська влада після здобуття Незалежності вкладала б десяток-другий мільйонів гривень у розвінчування того, що накоїли комуністи, видала б білу книгу їхніх злочинів, більше розповідала б Донецькій і Луганській областям про Голодомор та інші масові акції цілеспрямованого нищення українців, нині не довелося б тратити мільярди гривень на неоголошену російсько-українську війну. І що значно страшніше, втрачати на Донбасі тисячі життів наших захисників і мирних людей.
Інформаційні диверсії проти нашої держави з боку заклятого «брата» нині фактично перетворилися на ще один фронт — ідеологічний. Вдавати, що нам не потрібна ідеологічна робота, повсякденна праця з патріотичного виховання українців — означає займати ганебну позицію страуса перед очевидною небезпекою втрати державності.
Ми в Google+