ЗЛОЧИН

Рабство зовсім поряд

Колишній співробітник органів внутрішніх справ у лікарні познайомився з чоловіком, який не міг спати ночами від болю в суглобах. Пенсіонер поцікавився: де ж людина примудрилася так підірвати здоров’я? І щира сповідь сусіда по палаті стала початком великого розслідування, яке провели співробітники управління з боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми МВС України в Луганській області.

39-річний пацієнт Антрацитівської лікарні розповів, що приблизно шість років тому померла його мати. Того самого року він втратив роботу, а дружина покинула його. Навіть рідна домівка не рятувала: протік дах, а на ремонт не було грошей. Чоловік упав у депресію й запив з горя.

Навесні 2006 року один із товаришів по нещастю розповів, що до фермерського господарства, яке розташоване у сусідньому селищі, набирають працівників на сезонні роботи. Чоловік охоче погодився. А фермер був настільки люб’язним, що навіть запропонував своєму новому працівникові «підкинути» його до нового місця роботи. Так чоловік опинився за триметровим парканом, який огороджував господарство. Там, крім десятка гектарів сільгоспугідь, був розташований цілий тваринницький комплекс із вирощування овець, свиней, корів та птиці. А через деякий час новачок зрозумів, що потрапив у пастку.

Усю систему роботи в цьому фермерському господарстві було організовано приблизно як у концтаборі часів Другої світової війни. В одинадцятьох працівників забрали документи й суворо забороняли залишати межі території господарства. Кожному новачкові замість імені дали прізвисько, немов тварині. Робочий день починався з шикування у шеренгу та роздачі нарядів на роботи, а закінчувався вечірньою перекличкою та підбиттям підсумків. Тих, хто погано працював, карали найпринизливіше. Хто намагався втекти, карали жорстоко.

Господарі — фермер та двоє його синів — розраховувалися з працівниками за важку роботу не грошима, а їжею й дахом над головою. З перших же днів у цій «зоні суворого режиму» рабам давали зрозуміти, що дороги назад у них немає.

«Умови проживання працівників, — коментує начальник підрозділу УБКТЛ ГУМВС в Луганській області полковник міліції Олег Григор’єв, — майже нічим не відрізнялися від тих, у яких в цьому господарстві утримували свиней, корів та овець. Правда, одну перевагу над людьми свійські тварини на цій фермі все-таки мали. У разі хвороби турботливий господар завжди викликав ветеринара. А ось тих, хто за нею доглядав, було позбавлено уваги медиків.

Облік роботи і контроль за її якістю господар довірив наймолодшому та найспритнішому зі своїх рабів і дав йому кличку «Начальник». А покаранням винних за погану роботу завідував сорокарічний наглядач на прізвисько «Мастодонт». Жили раби у вагончиках, які всередині більше нагадували брудне кубло, ніж нормальне житло.

Тож якби пацієнт Антрацитівської лікарні за порадою пенсіонера не пішов із заявою до міліції, визволення з полону рабства годі було б чекати. Зараз уже для одинадцяти нещасних усе позаду. Тимчасово їх розмістили в обласному центрі реінтеграції бездомних, надали можливість помитися, привести себе до ладу, відновити документи. Проти фермера та його синів порушено кримінальну справу за статтею 149 КК України (Торгівля людьми або незаконна угода щодо людини).