Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур’єр»
У Полтаві урочисто відкрили пам’ятну дошку одному із 12 полтавців, які брали участь у бою під Крутами, поету, історику, настоятелю Свято-Миколаївської церкви Демиду Бурко-Корецькому, уродженому вінничанину, частина життя якого минула на Полтавщині.
Небайдужі полтавці встановили її на стіні храму, в якому він колись служив.
Демид Бурко – відомий церковний і громадський діяч, делегат I Всеукраїнського військового з’їзду 1917 року, референт інформаційного бюро Секретаріату військових справ Центральної Ради. Свідок проголошення Четвертого Універсалу. У бою під Крутами воював у складі 1-ї Української військової школи імені Богдана Хмельницького.
Наведу лише декілька рядків спогадів Демида Бурка про бій під Крутами.
"Студенський курінь не встиг спорожнити вагонів і розсипатися в розстрільню, як потрапив у смертельну небезпеку. Ворог великою силою вдарив у фланг. Для прикриття його було кинуто сотню козаків – охочекомонників, але становище не покращало, бо ворог скрізь переважав людьми і зброєю. Козаки і студенти бились як леви. Втомлювались від безнастанного набивання рушниць. Передні ряди ворогів падали, а за ними йшли нові, вискакуючи з-за стовбурів старих верб та верболозів. Постріли з кулеметів, рушниць, тріск ґранат змішувалися зі стогоном умираючих...
"Солдати россійськой революціонной армії" - як вони себе називали, по-звірячому кидалися із баґнетами на студентів, що вистрілявши всі набої останніми вбивали себе прославляючи Україну. Студенські ряди і козацькі фланги щохвилини ріділи... Ворожий обхід з тилу вирішив долю остаточно."
Після захоплення Києва більшовиками переїздить до Кам'янця-Подільського, там вступає на історико-філологічний факультет Камянецького університету.
Починається радянсько-польська війна, в травні Бурко вступає до українського війська — Волинська дивізія.
Восени 1920 з відступаючою Армією УНР опиняється в Польщі. Вже 1921 року повертається на Батьківщину; при переході кордону заарештований, перебував у Вінницькому концтаборі.
У лютому 1922 року звільнений з ув'язнення завдяки амністії. Закінчує Кам'янецький інститут народної освіти, вчителює у школах Вінниччини та Київщини.
1931 року через гоніння пішов з школи, працює в кооперації.
1935 року заарештаний вдруге, йому вдається втекти, переховується під чужим ім'ям.
Під час німецької окупації перебував e Полтаві, де був одним з організаторів Полтавського Українського Червоного Хреста.
З жовтня 1941 року - секретар Полтавського Єпархіального Управління УАПЦ. 12 травня 1942 року рукоположений в сан священика, та призначений настоятелем Свято-Миколаївського храму. У цей час підготував до друку молитовник українською мовою та Євангеліє в перекладі Морачевського.
В 1943 року разом з біженцями потрапив до Німеччини, де очолював Свято-Миколаївську парафію.
До кінця життя продовжував активну духовно-просвітницьку діяльність, опікувався українськими парафіями, писав книжки.
Найбільш важлива його праця - книга «Українська Автокефальна Православна церква – вічне джерело життя» 1988 рік.
Помер у 1989 році в Штутгарті на 95-му році життя. У Штутгарті він довгий час був настоятелем церкви Святого Духа. Похований на штутґартському цвинтарі Праг (англ. Prague Cemetery).
Ми в Google+