ЖАЛОБА. Львів у невимовній скорботі. Трагічно обірвалося життя шанованого в Україні і світі мистецтвознавця, рятівника і збирача мистецьких скарбів, Героя України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, заслуженого працівника культури України та Польщі, президента Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (ICOM), директора Львівської галереї мистецтв Бориса Григоровича Возницького.

Борис Григорович, як завжди, їхав у справах. Цього разу — до улюбленого Золочівського замку: хоч найвідвідуваніший замковий комплекс і працює кілька років, «там треба вирішити купу справ». Як завжди, сам їхав за кермом автомобіля — відмовлявся від послуг водія з міркувань економії. За кермом завжди почувався добре і впевнено. Тож що саме трапилося трагічного ранку, скажуть експерти: не витримало щоденної напруги серце чи фатальним стало зіткнення з маршруткою на шляху до Золочева. У свої 86 років Борис Григорович міг бодай трохи знизити темп, зменшити навантаження, якого не витримала б людина молодшого віку, але покинути без своєї опіки Львівську галерею мистецтв усе не виходило. І це не дивно: за своє півстолітнє керування він трансформував галерею у найбільший в Україні художній музей, де зібрано майже 60 (!) тисяч експонатів. Вони розміщені у 16 діючих музеях у 24 унікальних будинках — пам’ятках архітектури, серед яких архітектурні перлини: Олеський, Золочівський, Жовківський замки, Палац Потоцьких у Львові, найдавніша з культових споруд древнього Львова — церква Іоана Хрестителя (1204 р.), Каплиця Боїмів, П’ятничанська вежа.

Та Возницький не просто рятував архітектурні пам’ятки, відновлював замки, відкривав мистецькому світові імена славетних майстрів. Він розумів: урятована ним культурно-мистецька спадщина народу — це той вагомий аргумент, який дає змогу Україні на рівних розмовляти з Європою, світом, бо найпереконливіше доводить належність держави і народу до найдавніших цивілізацій. Без ентузіазму й сміливості (його захоплення дратувало ідеологів тоталітарного режиму) збирача і рятівника мистецьких скарбів Бориса Возницького Україна у духовному вимірі була б набагато біднішою. Бо хтозна, чи потрапили б до музейних залів зібрані в єдину величезну колекцію унікальні мистецькі твори.

Тільки час допоможе нам, сучасникам, осягнути глибину і велич Бориса Григоровича Возницького, який допоміг і допомагає кожному з нас зазирнути  у глибину століть,  пізнати  складну, але таку багату й давню історію, культуру свого народу. Він як вправний будівничий творив для нас упродовж свого життя величний храм духовності, що був і залишатиметься нашим надійним оберегом.