Кінь здивовано подивився на хлопчика, який забирався на його спину. Потім ніби завмер, а за мить зірвався в галоп, намагаючись скинути  вершника. Але  той  гриви не відпустив. Адже конюх давав школярам тварин з однією умовою: скупати і  повернути. Хто не втримає — більше зась! Василько тримався завжди. Тому все його життя — на коні.

Вивчився на зоофахівця тільки з любові до коней. Та й нині в кабінеті голови громадської ради при Державній ветеринарній та фітосанітарній службі  Василя Лісовенка два портрети скакунів. Один у польоті. Краса, досконалість! На іншому гнідий застиг  перед стартом. Напруження,  чекання. Око, повернуте у бік робочого столу,  примружено-лукаве. Ніби, стверджуючи, запитує: «Подобаюсь, а  що ти зробив для коня?»

Відповісти Василеві Трохимовичу є що. Працівники корпорації «Укрзооветпромпостач», яку він очолює, не  лише захоплюються скакунами.

— Призначення коней, — каже  він, — звісно,  змінилося. Тепер їх більше  використовують для спортивно-оздоровчих заходів. Зрозуміло, що умови утримання  з часом  удосконалюються.

— А що може змінитися, коли овес тисячоліттями основна їжа коня?

— У наш час його мало, — усміхається  співрозмовник. — Ми розробили і впровадили спеціальні  схеми годівлі. Повірте, без  них нинішні спортивні  досягнення були б неможливі. Як і без засобів догляду за  тваринами.

Тим часом рік Коня, який вступає в свої права наче нагадує: проблем,  зокрема в  сільгоспекономіці, накопичилося стільки, що віз, переповнений ними, може  зрушити з місця і потягти лише трудяга-кінь, яким керуватиме метикуватий, добре підготовлений козак. Оскільки дорога в нього довга і непроста, то що слід брати із собою господареві? Правильно: сало. А ось із  ним у нас теж проблеми: половину свинини імпортуємо. І це попри те,  що зерна маємо вдосталь.

Аби і в цій ситуації бути  на коні, фахівці «Укрзооветпромпостачу» пропонують господарникам осідлати розроблені ними і  перевірені на практиці технології годівлі тварин. З ними  колектив свинокомплексу, де  утримують 120 тисяч тварин, уже торік  «в’їхав» у  книгу ефективного  господарювання, залишивши позаду досягнення європейських фахівців. Судіть самі: на виробництво кілограма свинини наш свинокомплекс витратив 2,4 кілограма кормів, а європейський рекорд — 2,6  кілограма.

 Чого ж тоді м’ясо імпортуємо? Бо так господарює одне підприємство, а більшість поголів’я свиней утримує населення. Там окупність кормів набагато гірша. Тож у середньому в Україні на кілограм приросту свинини витрачається 7,6 кілограма фуражу. От і виходить, що зерна переводимо багато, а м’яса отримуємо мало. Тому споживання свинини на душу населення впало з 35 до 15 кілограмів.

— Ми розробили універсальні технології годівлі тварин, завдяки яким населення на тонні зерна зможе вигодувати за шість місяців двоє поросят по 120 кілограмів кожне, а  не одне 100-кілограмове порося за рік, як нині, — каже Василь Лісовенко.

— Мабуть, додаєте гормони?

—  Жодних шкідливих добавок. Усе завдяки збалансованій годівлі. Ми розробляємо індивідуальні рецепти з урахуванням якості  базових кормів та фізіологічного стану тварин і виробляємо корми сьогодні на сьогодні. Для цього маємо заводи білково-вітамінних добавок і комбікормів. На жаль, нині в країні за потреби 17—18 мільйонів тонн комбікормів споживається лише 7. Тому треба не експорт зерна нарощувати, а дбати про збільшення на його основі виробництва тваринницької продукції. Тоді менше імпортуватимемо закордонного м’яса, зростуть прибутки від зерна, додадуться  робочі місця.

Люди, які почуваються на коні технологічного прогресу, не лише закликають. Свої напрацювання вони пропагують.  Охочих скористатися  ними стає дедалі більше. Щоб полегшити розв’язання проблеми, фахівці пропонують видавати селянам на паї не лише зерно, а й шріт макухи та сої. Ще один віз, який має тягнути цього року кінь: потрібно в Україні більше переробляти насіння соняшнику і сої. Справа за тими, хто обирає напрямок руху. 

Хлопчик Василько на коні утримався. Лауреат Державної премії в галузі науки і техніки Василь Лісовенко підготував країні коня, осідлавши якого, зможемо добитися загальнодержавного успіху. Коли ж, як не в рік Коня, стартувати.