Нині  багато чуємо про проект «Нова українська школа», але забули, що її стандарти заклав Василь Сухомлинський ще в 1960-ті роки. Вони актуальні та впроваджуються й тепер.

Згадаймо про них, використовуючи поважний інформаційний привід: наприкінці вересня ми відзначали 100-річчя з дня народження корифея української освіти педагога-новатора Василя Сухомлинського, який понад 22 роки очолював Павлиську середню школу на Кіровоградщині.

Мені випало велике щастя після закінчення Полтавського державного педагогічного інституту ім. В.Г. Короленка у 1979 р. розпочати свій трудовий шлях учителем біології та хімії саме в цій школі. І хоч відтоді минуло майже 40 років, кожен день, прожитий у стінах цього закладу, із вдячністю згадую й досі. Адже Павлиська середня школа — колиска педагогічних ідей, де працює згуртований колектив освітян, закоханих у свою працю. Вони віддають усі сили, знання і досвід вихованню підростаючого покоління.

Переконуючи колег, що навчання має  бути радісним, Василь Олександрович часто проводив заняття для учнів початкових класів не в класній кімнаті, а серед природи: на лузі, в лісі, у шкільному саду, теплиці чи винограднику. Він вважав, що оцінка в початкових класах має стимулювати школяра, а не карати, і що справжній учитель має пам’ятати, що й він колись був дитиною.

Василь Олександрович Сухомлинський читає книжку дітям. Фото з сайту mala.storinka.org

До речі, перших шестирічок Павлиська середня школа почала навчати в «школі радості» 1979 року. З яким хвилюванням усі чекали цього дня, адже досвіду не мали не лише тодішні першокласники та їхні батьки, а й молоді вчителі — випускниці Кіровоградського педагогічного інституту  Валентина Москальова та Ольга Лобач, для яких це теж були перші самостійні кроки.

Нині на території школи (а це 5 гектарів) росте дбайливо доглянутий школярами  сад Матері, бузкова, дубова і каштанова алеї. Кожен клас має куточки краси, що протягом усього року милують око чудовими квітами, розсаду яких учні вирощують у шкільній теплиці. І досі, попри пізню осінь, школа вражає неповторними чорнобривцями, хризантемами, трояндами й барвами інших осінніх квітів, які створюють своєрідний колорит. А ще цього року на шкільному подвір’ї старшокласники разом з батьками і вчителями обладнали казкову галявину, на якій у позаурочний час залюбки гратимуться учні молодших класів.

Хочу згадати ще про одну із традицій, започаткованих Василем Сухомлинським. Її  й нині успішно продовжують колеги. Маю на увазі любов до рідної мови, оскільки мовну культуру людини педагог вважав дзеркалом духовної культури, постійно акцентував, щоб багатство рідної мови було відкрите для дітей із перших кроків їхнього шкільного життя. Він старанно передавав свій щедрий дар і вміння вчити дітей поетичної творчості всім колегам, особливо вчителям початкової школи, які й тепер успішно продовжують його справу. Щороку молодші школярі складають невеликі казки, зачитують їх ровесникам чи розігрують як рольові ігри, а пізніше разом з учителями  укладають у рукописні збірочки й передають до меморіального музею.

У середніх та старших класах юні павлишани вчаться писати вірші та прозові твори, які вчителі української мови та літератури допомагають укласти у збірники. Щорічно у школі проводять традиційні конкурси «Поетичні перлини». Цього року до ювілею славетного земляка юні знавці рідної мови підготували поетичний збірник «Опадає тихо з чорнобривців цвіт…», до якого увійшло понад 70 віршів юних поетів, серед яких Марія Рядова, Максим Скочко, Яна Сіра, Катерина Хлєбаліна. А учні початкових класів до сторічного ювілею уклали збірник «Казковий світ. Жовтим листям у шкільнім саду шепче осінь казку нам свою», до якого увійшли найкращі казки Артема Щербини, Маргарити Найденко, Михайла Піструя та інших.

Коли згадуєш про школу в Павлиші, перед очима постають не лише навчальні приміщення, а  ціле містечко, на території якого розташовано 17 будиночків начального та виховного призначення.  На жаль, за весь час, відколи відійшов у вічність педагог, держава так і не спромоглася збудувати або добудувати нове шкільне приміщення, адже більшість споруд зведено у 1950—1960-х, а те, де розташований меморіальний музей ім. В. Сухомлинського, — 1903-го. Певні спроби робили, але нових приміщень так і нема, хоч кілька років успішно діє державний фонд регіонального розвитку, в який щороку закладають 6—8 мільярдів гривень на будівництво чи реконструкцію об’єктів соціально-культурного призначення.

Попри те що 100-річчя Василя Сухомлинського в усьому світі широко відзначають під егідою ЮНЕСКО, а  6 червня 2017-го Верховна Рада ухвалила  відповідну постанову, для місцевих чиновників це не стало поштовхом до підготовки проектно-кошторисної документації для реконструкції чи будівництва шкільного приміщення на 10—15 класних кімнат. У них могли б навчатися нинішні школярі.

Як розповіли колеги, певні кроки нинішній голова Онуфріївської райдержадміністрації Сергій Самородченко намагався зробити: приїхав у школу, з почуттям власної гідності походив подвір’ям, педколективу вселив надію, що до ювілею великого педагога зведуть нові навчальні приміщення, зруйнувавши частину нинішніх, але обіцянка так і залишилася нереалізованою.

Однак школа, очолювана Валентиною Деркач,  успішно працює, послідовно впроваджуючи в життя невмирущі ідеї Василя Олександровича. Щороку дає путівку в життя кільком десяткам випускників, які гідно несуть горде звання юних сухомлинців. Вони не забувають про рідний навчальний заклад, шанують наставників і щороку приводять  дітей та онуків.

Володимир КРУТЬ,
вчитель,
заступник директора Павлиської середньої школи
ім. В.О. Сухомлинського (1979— 1993),

для «Урядового кур’єра»