Цього позитивного чоловіка добре знають у Миколаєві. Активна людина, громадський діяч, вчитель предмета «Захист Вітчизни» в миколаївській школі №6, заступник голови громадської організації «Асоціація інвалідів та учасників АТО». Сергій Гуссіді — один із «кіборгів», який у 2014—2015 роках у складі 90-го окремого аеромобільного батальйону захищав донецький аеропорт, брав участь в інших бойових діях на Донбасі. Людина з полум’яним серцем і душею, він обрав позивний «Полум’я». Він не з книжок чи чиїхось розповідей знає про війну. Він її пройшов. І повернувся до мирної професії — вчительства.
Лейтенант Сергій Гуссіді родом із села Кир’яківка Миколаївського району Миколаївської області. До війни працював вчителем фізкультури та предмета «Захист Вітчизни». Каже, що став вчителювати, бо цікаві робота і спілкування з дітьми.
Після строкової служби повернувся 2000 року. Хотів бути військовим, тож мрія майже здійснилася. Адже обравши професію вчителя, вступив до Миколаївського державного університету імені В. Сухомлинського на факультет спорту, фізичної та військової підготовки. А по закінченні навчання у виші став і військовим запасу, і вчителем з військово-патріотичного виховання.
Тепер зізнається: під час навчання, здобуваючи теоретичні знання з військової підготовки, навіть не гадав, що знову доведеться одягти військову форму і на практиці, а не в теорії захищати Батьківщину.
«Важко згадувати ті дні 2013-го 2014 років, — каже Сергій Миколайович. — Майдан, розвал у країні, Крим, Донбас, гібридна війна. У березні 2014-го мене запросили до військкомату звірити документи. Я й тоді вже був готовим стати на захист країни, але саме чекали народження сина, а він народився в березні, тож мені відтермінували призов. Викликали вже у серпні. Символічно, що це сталося 2 серпня, в колишній день ВДВ. А через рік саме 2 серпня ми вже поверталися зі сходу», — розповідає Сергій Миколайович.
У вересні 2015-го лейтенанта Сергія Гуссіді демобілізовано в запас, і відразу ж він прийшов у школу №6, де його зачекалися учні-старшокласники. Каже, відпросився в командира буквально на день — свято Першого дзвоника, хотів зустрітися з дітьми на святі. Наступного дня повернувся до частини, бо слід було завершити всі справи.
«Предмет, який викладаю, дехто вважає другорядним. Однак ніколи не погоджувався з такою думкою. На війні переконався: на уроках «Захисту Вітчизни» потрібно викладати так, щоб хлопці — майбутні захисники зрозуміли, що вони здобувають знання, від яких може залежати їхнє життя і життя побратимів», — каже мій співрозмовник.
Війна справді багато чого навчила вчителя Сергія Гуссіді. Але перед відрядженням на гарячий Донбас слід було пройти підготовку на полігоні. Зрозуміло, якщо не підготуєшся сам чи виведеш на поле бою непідготовленого солдата, це означає підвести бійця, приректи на загибель чи поранення.
«Спочатку, звісно, не встигали готувати бійців, більшість ішла добровольцями, на патріотичній хвилі. Знань і вмінь не вистачало, тому багато хлопців гинули саме через це. Після навчання і ретельної підготовки ситуація поліпшилася, ми зрозуміли, як поводитися в умовах війни», — згадує Сергій.
За словами учасника бойових дій, він добре пам’ятає перші позиції: «Коли сформувався батальйон, нам сказали, куди нас направлять, які завдання поставлено. Ми мали змінити наших десантників, які восени 2014-го захищали донецький аеропорт. Підрозділ дислокувався в Костянтинівці, за 70 кілометрів від Донецька. У нас був тиждень. Приїхали, речі розклали, наша розвідка вже була поблизу аеропорту, в Пісках. А 28 листопада група вже вирушила у донецький аеропорт».
Заходили о четвертій ранку в суцільній темряві, чути було лише стукіт куль о БТРи. Розвантажуватися довелося під обстрілами.
«Нам сказали: хлопці, отут лягайте до ранку. Коли розвидниться, ми вас розведемо по постах, де кожен виконуватиме свої завдання. Ми зайшли в новий термінал, адже старий вже знищили та звідти вивели бійців, бо там утримувати було нічого. Я спокійно до всього ставився, розумів, що буде справжнє пекло. Проте не забував, що на мені велика відповідальність — слід бути прикладом для підлеглих, не панікувати, не метушитися.
Вважаю себе врівноваженою людиною, спокійною. І бійці поводилися стримано, чітко виконували всі завдання, не панікували. Може, такі підібралися люди — налаштовані на те, що ми на війні, що захищаємо Батьківщину», — розповідає командир взводу.
Звісно, часто потрапляли під ворожі обстріли, та найбільше дошкуляли «гради». Сергій переконаний, що йому дуже пощастило з бійцями, адже всі вони були мобілізованими, тобто людьми, далекими від армії. Про будь-який воєнний досвід і говорити годі: вчилися воювати на ходу. Але його взвод вийшов з аеропорту без втрат.
Після того, як аеропорт було підірвано, особовий склад гранатометного взводу виконував інші, не менш відповідальні завдання. Зокрема тримав оборону поблизу населених пунктів Спартак, Опитне, Піски.
Почесний знак «За оборону донецького аеропорту» Сергієві Гуссіді у Центральному будинку офіцерів вручала народна артистка України Ада Роговцева. «На таких, як ти, Сергію, повинна рівнятися вся українська молодь!» — сказала тоді вона. І поза сумнівом, ці слова можна адресувати всім українським «кіборгам» — авторам героїчної сторінки в новітній історії України.
Ми в Google+