Про наші «пироги» дізналися за кордоном

Закарпатські кухарі на весіллях вражають гостей голубцями, зокрема їхніми «пальчиковими» розмірами. Проте й словацькі господині в цьому не бажають відставати. До слова, їхнє суперництво не таке вже й заочне: між селами Підгородь у Пряшівському самоврядному краї та Новоселиця на Закарпатті менше ніж десять кілометрів. Пташка за півгодини перелетить від одного до іншого.

Поїздка наших газдинь до закордонних сусідів на Фестиваль пирогів (так у них називають вареники) автобусом зайняла вдесятеро більше часу. Але скільки емоцій і вражень принесла!

Щоб пироги припали до смаку, наші жіночки, які представляли Ужгородський районний будинок культури на чолі з Лесею Дубенко, брали з дому і добрий настрій, і різні види начинок. У сумках припасені тушкована капуста, чорниці, картопляне пюре, шкварки, сир, повидло-леквар. Борошно й терті сухарі придбали у словаків, усе інше везли з собою. Навіть пляшечку сливовиці для ліпшого смаку…

На майданчику поряд розмістилися три команди. Всім виділили миски й каструлі, міні-печі на скрапленому газі. І почалося!

Як дійшло до фіналу, то найдовші черги вишикувалися саме біля наших. Що б хто казав, а їм сприяли і журналісти, і керівник групи — завідувач відділу міжнародних зв’язків управління культури Закарпатської облдержадміністрації Іван Тужеляк. Фест проводили вдесяте, закарпатці ж на ньому — вшосте.

Якщо господарі-словаки обмежилися двома-трьома видами начинок, то в наших було шість! Лише наприкінці презентації і мені вдалося спробувати «пирогів» — через чергу не доступишся.

Цього дня закарпатки були в ударі: не дали себе випередити й за розмірами вареничків — якихось 3-4 сантиметри. Ще виявили й співочі таланти: на концерті вокальний ансамбль «Арніка», вийшовши в барвистих народних костюмах, зірвав гучні оплески. Юні вокалісти з села Дубриничі, що в Перечинському районі, теж показали себе з найліпшого боку. Розчулили до сліз піснею про долю заробітчан в «америцькім краї».

Власне рукоділля — викладені бісером тарілки, візерунки та намиста — демонструвала на святі народний майстер із Ужгорода Марія Купар.

Ужгородських жінок із золотими руками та чудо-голосами хотіли затримати в себе надовше їхні нові знайомі. Дехто зі словаків пропонував руку й серце, та отримав відмову. Не назовсім, а з порадою: «Хлопці, дорога до нас недалека, приїжджайте, і вже на нашій території звіримо почуття. Скуштуєте наших голубців. Вони не більші за ваші вареники!..»