Міські жителі давно сприймають центральне водопостачання у своїх помешканнях як звичну річ. Тим часом у сільській місцевості такий елемент комунального комфорту доступний не всім. Фахівці підрахували, що централізованим водопостачанням в Україні забезпечено лише 22% сільських територій, та й то у деяких з них водогони на ладан дихають. Однак селяни намагаються шукати шляхи розв’язання проблеми. І оскільки це справа недешева, прагнуть залучити кошти міжнародних організацій.

Зокрема, в степовому селі Шотівка Іванівського району на Херсонщині водогін був зношений на 90%. І коли воду в оселі почали подавати лише 3,5 години на добу, люди почали шукати виходу і фінансової підтримки.

Громада зібрала 14 506 гривень, ще 53 582 гривень додала сільрада. Для небагатого степового села це суми значні, але для відновлення водогону замало. Тож фінансова допомога проекту ЄС-ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» (МРГ), який вклав у справу 204 195 гривень, була дуже доречною.

«Під час упровадження мікропроекту замінили 400 метрів труб на найаварійніших ділянках. А ще встановили частотний модулятор, завдяки якому регулюємо тиск у системі, тож проривів труб стало набагато менше, — каже голова сільської громадської організації «Шотівська мрія» Микола Порубльов. — Тепер люди ще й можуть поливати городи, до того ж за низьким тарифом завдяки тризонному електролічильнику. Це дасть змогу ще на 30% економити електроенергію, отже й менше платити за воду. А якість води поліпшилася».

«Шотівка — дотаційне село. Власними силами люди не відновили б водогону, — каже Наталя Романенко, начальник відділу економічного розвитку, інфраструктури і торгівлі Іванівської РДА. — Об’єднавши ресурси громади, сільського бюджету і ПРООН, розв’язали наболілу для села проблему. Приклад Шотівки надихнув жителів інших населених пунктів — у третій фазі проекту беруть участь чотири громади району. Це об’єднує людей. Усі працюють на спільну мету.

Майже така сама ситуація, як у Шотівці, склалася і в селі Розпасіївці Троїцького району Луганщини, де водогін, побудований у 1960-х роках, взагалі списали. Хоч завдяки закладеному запасу міцності він воду ще сяк-так подавав — дві години вранці й дві години увечері.

«Ми його якось ремонтували, але труби були — порив на пориві! — каже Надія Балаба, голова місцевої громадської організації «Розпасіївський світанок». — Я живу на віддаленій вулиці, то бувало, що й без води залишалися. Ось тоді нам воду у діжці підвозили».

Коли у сільчан з’явилася змога за підтримки проекту МРГ реконструювати водогін, за справу взялися гуртом. Громада зібрала 57 909 гривень, 10 000 доклала сільрада. Найбільший фінансовий внесок, 203 726 гривень, — становили кошти проекту ЄС/ПРООН. І вже цієї весни, за словами координатора проекту в Луганській області Дмитра Курочки, роботи практично завершились, вода подається до садиб. І ще одну вигоду отримають сільчани — зменшаться витрати енергоносіїв для обслуговування насосних станцій.