Якщо вірити Держстату, середня заробітна плата у столиці нині становить майже  13 тисяч гривень, а загалом в Україні вона незабаром сягне 10 тисяч гривень. І так має бути, адже поліпшення  життя українців — найголовніше завдання уряду.

При цьому необхідно враховувати розміри середнього забезпечення українського пенсіонера, особливо державного службовця, людини, яка віддала 40—50 років життя роботі на рідну державу, рівень інфляції, постійне зростання цін, підвищення житлово-комунальних тарифів, плату за електроенергію, холодну і гарячу воду, вартість вивезення сміття і споживчого кошика, які істотно впливають на життя конкретної людини.

Характеризуючи забезпечення пенсіонерів, одна з газет нещодавно зазначила, що пенсії у багатьох з них настільки низькі, що «вести активне соціальне і культурне життя можуть собі дозволити далеко не всі». Ми добре усвідомлюємо непросту економічну ситуацію в країні, однак знаємо про заробітні плати по 50—100 і навіть більше тисяч гривень, які отримують певні категорії посадовців, зокрема й запрошені з-за кордону висококваліфіковані фахівці (очевидно, власних не вистачає), які так нічим себе й не проявили у нашій державі. Висновок один: у країні в галузі пенсійного забезпечення нема елементарного принципу справедливості. Як кажуть люди, щось не так.

У діяльності українських владних структур на пенсійному полі є один момент, до якого хотілося б привернути увагу. Вони не повинні, не мають права допускати будь-яких помилок у цій сфері. Сім разів мають відміряти і лише раз відрізати. Проте припустившись помилки, яка стосується сотень тисяч, а то й мільйонів громадян, за першим сигналом її виправляти. І перепрошувати за промах український загал. Тоді й люди з належною довірою ставитимуться до влади.

Ідеться про те, що ухвалений  Верховною Радою ще в травні 2016 року Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу щодо звільнення від оподаткування пенсій», який набрав чинності з 1 липня того року, жодним чином не означає, що працюючі ще та непрацюючі вже пенсіонери забули про застосування проти них протягом майже півтора року такого несправедливого і дискримінаційного, більше того — незаконного, за висновком Конституційного суду, рішення, як оподаткування частини їхніх пенсій.

Тому небайдужі співвітчизники, до яких належать і колишні державні службовці, ставлять досить просте і обґрунтоване запитання: чому після того, як Конституційний суд України, хоч і з великим запізненням, все-таки зробив висновок, що таке рішення українських законодавців із самого початку суперечило Основному Закону держави, Верховна Рада не визнала своєї помилки, а лише мовчки обмежилася внесенням відповідної зміни до Податкового кодексу?

Таке зневажливе ставлення до пенсіонерів, які впродовж багатьох років трудового життя зазнали чимало випробувань, досить образливе.

Подібного експерименту зазнали і пенсіонери — ветерани вітчизняної дипломатичної служби. Як колишні співробітники державної служби особливого характеру, якою є дипломатія, вони також очікують на осучаснення їхніх пенсій, яке свого часу було їм обіцяно під час започаткування пенсійної реформи в країні. Чому українські дипломати, особливо керівники закордонних дипломатичних установ, які зробили вагомий внесок у становлення й утвердження незалежної України на міжнародній арені й за активної участі яких закладалися основи зовнішньої політики молодої держави, одержують різну пенсію залежно від часу виходу на заслужений відпочинок?

Тому всі, кому народ довірив опікуватися справами всієї держави, мають повсякденно виправдовувати цю довіру. І не забувати, що чітке дотримання норм Конституції України слід демонструвати не гучними заявами і ухваленням волюнтаристських, а добре продуманих і виважених рішень.

Як свідчать численні коментарі й факти, започаткована пенсійна реформа не­однозначно сприйнята в нашому суспільстві. Не виникає, звичайно, жодних сумнівів у намаганні влади створити в нашій державі пенсійну систему цивілізованого, європейського зразка. Це питання давно назріло. Але реалізувати таке важливе завдання не можна шляхом шокуючого мільйони пенсіонерів підвищення від кількасот тисяч до мільйона гривень заробітної платні окремим категоріям керівників державних установ, а до того ще й виплати їм необґрунтовано високих премій.

Як тут не згадати вислів відомого німецького філософа Іммануїла Канта (1724—1804): «Коли справедливість зникає, то не залишається нічого, що могло б надати цінності життю людей».

Нашим політикам не завадило б дослухатися до цих мудрих слів.

Юрій БОГАЄВСЬКИЙ,
Ігор ТУРЯНСЬКИЙ,
надзвичайні і повноважні посли України,
ветерани дипломатичної служби,
для «Урядового кур’єра»