Напевно, немає жодного інформаційного джерела, яке покаже наше буття в усьому різнобарв’ї чесніше, ніж театр. Тож ХХІV Міжнародний фестиваль «Слов’янські театральні зустрічі» у Чернігові впродовж 13 днів говорив речі веселі й сумні, приємні й не дуже, болючі та відверті.

Першими з 11 його учасників на сцену вийшли полтавці з помітною у себе в області п’єсою Анатолія Крима «Остання любов Гетьмана». Вони поставили надзвичайно високу планку, талановито розповідаючи про останні роки життя Івана Мазепи. Шляхетний чоловік, глибокий і суперечливий — 377 років минуло цьогоріч з його народження, а ми все шукаємо нові штрихи до його постаті. Й актори Полтавського обласного музично-драматичного театру імені М. Гоголя таки їх додали.

Висловлювання, що країні, в якій війна, потрібна людяність, можна було поставити епіграфом до виступів наступних театральних колективів, зокрема зі складними для глядача виставами: епічна драма «Голодна кров» Дніпропетровського драматичного молодіжного театру «Віримо!», «Він. Вона. Війна» Гомельського обласного драматичного театру з Білорусі (за повістю В. Бикова «Альпійська балада»), «Свіччине весілля» Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. Миколи Куліша (за Іваном Кочергою).

Із нетерпінням чекали глядачі на виставу варшавського театру «Друга зона». Торік польські актори вразили цікавим авангардним прочитанням свого класика Станіслава Віткевича. Цього разу на сцені панувала… гикавка. Так-так, отой клятий надокучливий спазм, який за п’єсою сучасного драматурга Володимира Зуєва, чи то жінка, чи то вигадка, чи то просто фантом чогось трепетного в душі чоловіка. Виставу грали польською, глядач вслухався у звучання знайомих слов’янських слів, а часом, зачарований грою акторів, і зовсім забував, що не знає мови.

На фестивалі з великою теплотою зустрічали колектив Кіровоградського музично-драматичного театру імені М. Л. Кропивницького. Адже 1934 року з огляду на обставини цей театр став чернігівським. Не дивно, що кіровоградці зібрали аншлаг зі своїм «Сорочинським ярмарком».

А насамкінець — сміливе й несподіване прочитання шекспірівського «Приборкання норовливої» Волинського академічного обласного музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка. І що з того, що Шекспір не мав уявлення, що таке євро чи авіаносець — в осучасненому варіанті п’єса в стилі дель-арте викликала справжній фурор.

ПРЯМА МОВА

Сергій МОЙСІЄНКО,
директор Чернігівського обласного академічного
українського музично-драматичного
театру ім. Т. Г. Шевченка:

— Фестиваль «Слов’янські театральні зустрічі» започатковано ще 1990 року. Він завжди був знаковим, цікавим. Торік і позаторік ми не змогли його провести. Тому чернігівська публіка почала за ним сумувати. Нині наш театр святкує 90-річчя. Тож заручившись фінансовою підтримкою облдержадміністрації, ми все-таки зважилися на захід. Цим фестивалем ми стверджуємо Україну й українство.

Учасники фестивалю, а ми зустрічали Полтаву, Херсон, Кіровоград, Ніжин, Дніпропетровськ, Луцьк, Київ, привезли роботи високого або дуже високого професійного рівня. Це тішить, бо ми побачили переважно український театр. Нині помітно: триває його відродження.

Був також Гомель, Брест, Варшава, бо фестиваль міжнародний, хоч і оглядовий. Він не передбачає журі й номінації. Це слов’янське братерство, обмін досвідом, обговорення перспектив творчої співпраці. Ми вже отримали запрошення у Херсон на «Мельпомену Таврії», у Кіровоград на «Вересневі самоцвіти», у Брест на «Білу Вежу».