ПРЕМ'ЄРА

Угорський режисер Бела Меро поставив п'єсу в столичному Молодому театрі

Спільна українсько-угорська робота - відповідь на постановку художнім керівником Молодого театру Станіславом Мойсєєвим "Одруження" в Йокай-театрі (Угорщина, м. Бекешчаба) в рамках проекту "Центральноєвропейське театральне коло". На батьківщині Бела Меро відомий як засновник кількох драматичних театрів, режисер, педагог, автор книжок. У його творчому доробку - 125 театральних постановок. "Той, Тот та інші" - шедевр угорської драматургії ХХ століття - перший досвід режисера на київській сцені.

Автор повісті "Сім'я Тотів" Іштван Еркень - знаний угорський прозаїк і драматург, класик абсурду зі світовим ім'ям. Його твори перекладено російською, польською, німецькою, французькою, румунською мовами. Молодий театр замовив оригінальний переклад твору українською Лесі Мушкетик.

У п'єсі йдеться про те, як безпосередньо наївна довірливість і блага тиша обивательського життя здатні породити чудовисько тоталітаризму. До Тотів, доброчесних "середніх бюргерів" (родина мешкає в затишному курортному містечку), воліючи відпочити від фронтових буднів Другої світової війни, приїхав начальник їхнього сина - Майор (Ігор Портянко). Чолов'яга цей - особа підозрілива, хворобливо прискіплива, запальна, яка до того ж полюбляє наказувати... Одне слово, солдафон. Тоти ж (Тот - Ярослав Чорненький; Марішка, дружина Тота - Тамара Яценко; Агітка, донька Тота й Марішки - Іванна Бжезінська), сподіваючись умовити Майора, щоб той перевів їхнього сина в тиловий штаб, цяцькаються з гостем, догоджаючи йому в кожній дрібниці...

Багатобарвна акторська робота Ярослава Чорненького нагадує спіраль, оберти якої, дедалі більше відштовхуючись один від одного, наприкінці вистави зрештою висвітлюють справжню суть Тота - мудрого й відповідального керманича своєї родини. Особливу увагу привертає і гра народного артиста України Валерія Легіна. Листоноша в його виконанні - це не так "звичайнісінький" дурник, як персонаж, спроможний (чи не найглибше з-поміж інших) усвідомлювати й аналізувати реальний світ і в ньому бодай якось діяти. Треба віддати належне неабиякій майстерності актора: В. Легін бездоганно, а головне - без перебільшень, сказати б, елегантними штрихами, відтворює мову тіла й артикуляцію психічно хворої людини і водночас тримає глядача в особливій напрузі, яка радше нагадує інтерес, а не відразу.

Загалом дійство на сцені засвідчує, що потурання навіть на перший погляд безневинним забаганкам розбещує людину і заганяє її в ілюзію своєї "значущості". І драматург, і режисер, і актори виразно наголошують: головна принада такого потурання полягає в тому, що людині здається, ніби вона в змозі керувати цим світом самотужки. Так, "ідея" амбітна й "чарівна". Майор несамовито ласує нею, розвиваючи її до останньої - згубної - межі, не розуміючи того, що він - лишень хворий чоловік, заражений небезпечним вірусом пихи.

Прем'єра в Молодому, попри те що вона, як зазначили її творці, є трагіфарсом і, крім того, справді багата іронічними вкрапленнями, спонукає до вельми серйозних роздумів. Зокрема про "здорову" і "надто здорову" опіку батьків, безбожний розум (таким він стає, коли місце Бога в людській душі обіймає хвороблива ідея), щирість і практичність тих, котрих суспільство вважає "не від світу цього".