Із перших хвилин мандрівки центром Кракова вразило, що біля відомих історичних будівель встановлено їхні точні копії з металу заввишки з метр. Як пояснила екскурсовод, такі недешеві презентації старовинних споруд створено насамперед для людей з обмеженими фізичними можливостями. Незрячі мають змогу навпомацки уявити пам’ятку, а також дізнатися про неї з надписів шрифтом Брайля.
На центральній вулиці, уздовж Королівської дороги, де кожен квадратний метр комерційної нерухомості на вагу золота, для людей на інвалідних візках в усіх закладах є спеціальні просторі туалети, ліфти навіть у двоповерхових ресторанчиках чи магазинах. Під ноги можна не дивитися — порогів на вході немає.
Велика кількість людей з інвалідністю на вулицях Кракова свідчить про те, що вони живуть повноцінним життям, не ховаються у чотирьох стінах. Самі користуються громадським транспортом — там для цього усі умови, розраховуються на касі за продукти харчування, грають у шахи на набережній Вісли. Відчувається, що поляки ставляться до них як до рівних. Без відрази, жалю чи нетерпимості.
Як тут не порівняти з Україною? Знайома, у якої семирічний син на інвалідному візку, постійно мусить обстоювати свої права і здебільшого безрезультатно. Наприклад, переконувати адміністрацію школи, де інклюзивно вчиться син, облаштувати хоч один пандус. Гуляти вони можуть лише кількома вулицям в центрі міста, та й то нерідко ризикуючи життям: якось, коли колесо візка потрапило у вибоїну на тротуарі, сина від удару об бруківку врятував лише захисний пасок. А водії громадського транспорту, побачивши, що жінка збирається просити пасажирів підняти в салон інвалідний візок, можуть демонстративно зачинити двері просто перед носом.
Мабуть, у нашій державі річ не у браку коштів — потрібна істотна зміна ставлення до людей з обмеженими можливостями. Як до громадян, які мають такі самі потреби і права, як всі інші, яким не можна обмежувати доступ до споруд і вулиць високими порогами, розбитими тротуарами і колючими поглядами перехожих.
Соляні печери Велички у передмісті Кракова. На екскурсію до цієї туристської Мекки щодня у розпал сезону навідується по 7 тисяч туристів. Їм доводиться спускатися довжелезними сходами на глибину понад 120 метрів. Це як понад 20 дев’ятиповерхових будинків. Потім пробиратися коридорами-переходами дедалі нижче, від однієї соляної камери до іншої, від підземних церков до бенкетних залів. Як розповіла екскурсовод, люди на інвалідних візках мають змогу побачити це диво світу. Для них у печері діє спеціальний ліфт і розроблено адаптований маршрут.
Увечері, сидячи у краківському кафе в очікуванні бігоса, взяла прочитати міську газету. Хоч і не «вшисткє розумє» по-польськи, про зміст здогадатися неважко. На першій сторінці —– якесь подієве фото і реклама, на другій — велика стаття із заголовком: «Для людей з інвалідністю ще не забезпечено потрібної доступності». Тож їм ще є над чим працювати. А нам?
Надія МАКУШИНСЬКА
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+