Цього року виповнилося 90 років з дня народження поета і громадського діяча Петра Ротача. Як пише  дослідник його творчості академік Микола Степаненко, родина, у якій він зростав, понад усе цінувала працю, високі людські чесноти. А ще тут любили українське слово. Розмірковуючи якось про проблеми виховання у сучасних молодих людей почуття патріотизму як риси характеру, Петро Петрович зазначив, що для нього любов до України починалася з Шевченкового «Кобзаря».

«Пам’ятаю, — розповідав він, — що в нас на покуті висіли образи, а біля них — портрет Кобзаря, уквітчаний найкращим рушником. Це залишило в моїй душі найглибший національно-патріотичний прослідок, очевидно і сприяло тому, що я став дослідником творчості Тараса Шевченка».

Директор Полтавського видавництва «Дивосвіт», з яким Петро Петрович плідно співпрацював, Ганна Грибан каже, що з-під його пера вийшли друком кілька книжок про Кобзаря. Загалом доробок письменника — понад 30 книжок і численні публікації  у ЗМІ, зокрема й закордонних.

Писати Петро Ротач почав  ще школярем, по-справжньому заявивши  про себе  у 1942—1943 роках, коли надрукував поетичні й прозові твори у празькому журналі «Пробоєм». Тоді юнак перебував на примусових роботах у фашистській Німеччині.  Значну цінність, на думку дослідника, становить прозовий твір про Голодомор із промовистою назвою «Сумне дитинство».

Опинившись на рідній землі, Петро Ротач відразу потрапив під  нагляд КДБ. Про друкування годі було й думати. Тож на початку 1960-х він установлює  контакти з українськими виданнями Польщі. У Варшаві виходять сотні патріотичних статей, які схвально зустріли шанувальники рідного слова і науковці.

Серед заслуг Петра Ротача — упорядкування разом із Степаном Крижанівським повного зібрання творів Левка Боровиковського, зібрання віршів Олександра Афанасьєва-Чужбинського.

Відомий Петро Ротач і як науковець,  літературний краєзнавець. Його роздуми, гіпотези завжди аргументовані, виважені; він толерантно дискутує, не нав’язує власної думки, а переконує у правоті точки зору, яку обстоює.

Ретельно досліджував він художню, публіцистичну спадщину Івана Котляревського, Михайла Драгоманова, Лесі Українки, Миколи Лисенка, Василя Капніста, Григора Тютюнника. Усе це громаддя роботи Петро Петрович виконував безплатно, за велінням душі. На хліб насущний він заробляв учителюванням у школі,  викладаючи літературу в Полтавському будівельному інституті. Не стало Петра Ротача 2007 року.