Хоч синоптики застерігали, що небо на православного весняного Миколая і католицьку Трійцю проллється дощем, 22 травня у столичному Пирогові було тепло і сонячно. Саме такий день був потрібен для свята польської культури, яке вже вдруге організовують українці польського походження Києва і області, щоб продемонструвати творчі здобутки не тільки серед своєї численної спільноти, а й запрошеним гостям і всім відвідувачам популярного скансену. Традиційний весняний культурний захід Baar Korüşüvi вирішили провести тут і кримські татари. А об’єднав дві аудиторії народний артист України Фемій Мустафаєв, який своїм незапланованим виступом «у поляків» ще раз підтвердив: у наших народів різна віра, але їх об’єднує віра в майбутнє України. Найтісніше нас, її дітей, з’єднала спільна біда, бо ніколи так не цінуєш рідну землю, як у лихі часи.
Тому мусульманин Фемій Мустафаєв, якого добре знають наші вояки на передовій, співає «Я вдягаю бронежилет і українську вишиванку» — це слова його хіта «Ніхто, крім нас».
Тому викладач вишу поляк Сергій Рожновський промовляє зі сцени слова, які мені запали в пам’ять: «Я фарбую миром цю країну! Синьо-жовтий мир на білих стінах». Він написав їх у рідному Маріуполі 2014-го. Бо хоч уже багато років живе на Київщині, не забуває земляків у важку хвилину.
Тому відомий українець Тарас Компаніченко нагадує про давню європейську належність нашого народу бароковими піснями ХVІ століття про наше спільне співжиття і співає їх польською. Його творчість добре знають у Польщі, він там частий гість, тому вільно спілкується зі сцени обома мовами.
Коли хор яскравих жінок із Боярки виразно заспівав одну з улюблених пісень поляків «Гей, соколи», моя колега, що чула її вперше, запитала: якою мовою співають нашу українську пісню? Такі схожі мелодії. Нарешті ми почали чути одне одного, ігноруючи чужі нашіптування. І, на щастя, нині звинувачення, які накопичувалися впродовж століть, можна вирішити, як кажуть, по холодній воді. А кому кортить помахати шаблюкою, варто відчути атмосферу цього свята. Щоправда, вже наступного року.
Його організатор Олена Седик розповідає, що попередній його успіх став передумовою внесення Дня польської культури в календар щорічних заходів Національного музею народної архітектури та побуту України. «Повірте, організувати таке дійство водночас і складно, і легко. Легко, бо й аматорські колективи, й фахові артисти радо відгукуються на запрошення. А складність — знову ж таки у великій кількості учасників. Але то вже головний біль наш, організаторів. Я вдячна за велику підтримку в проведенні цього свята польському посольству, Спілці жінок області, керівництву скансену».
Концерт справді розтягнувся в часі, але завдяки різноманітності номерів глядачі, які підтанцьовували та підспівували талановитим артистам, сприйняли його на одному диханні. Особливо не шкодували оплесків для юних артистів, які були головними дійовими особами на святі. Серед інших вирізнялися талановиті колективи під керівництвом Лариси Буланової і Лесі Єрмак.
Та, здається, найвищий сплеск емоцій спричинило своїм виступом незвичне тріо на ходулях із містечка Коцюбинського. Тільки лінивий не прибіг на Співоче поле, щоб сфотографуватися з його учасниками. А в них, до речі, того дня було подвійне свято: вранці вони приймали перше причастя в костьолі.
Наталя БОРОДЮК,«Урядовий кур’єр»,
Сергій МАНДРИКдля «Урядового кур’єра» (фото)
Ми в Google+