ЛІКНЕП

«Право забирати життя є тільки у Господа Бога»

Правова допомога молодій людині, яка закінчує виш, перспективи її працевлаштування за фахом, захист тих, хто вже працює, — ці та інші питання обговорили учасники виїзного розширеного засідання Всеукраїнської міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення. Відбулася вона в Полтаві під головуванням міністра юстиції Олександра Лавриновича.

Корупціонер, бо неграмотний. Юридично

Мабуть, через те, що в переповненій залі Полтавської обласної ради перебувала переважно молодь, головуючий багато уваги приділив правоосвітній діяльності молодих юристів, їхній ролі у формуванні правової обізнаності громадян. Принагідно досвідом роботи найчисленнішої в Україні Координаційної ради молодих юристів при Головному управлінні юстиції у Полтавській області поділилася його начальник Тетяна Колотілова. Учасникам засідання презентували фільм «Життя — це вибір». А голова Полтавської обласної МКМР з правової освіти населення, перший заступник голови Полтавської обласної ради Володимир Онищенко розповів про те, що навіть голови сільських, селищних рад іноді потрапляють у халепу, якщо вони юридично неграмотні.

«Іноді людина вчиняє корупційні дії не тому, що вона цього хотіла, а тому, що вона юридично неосвічена, — зазначив він. — Тож правову освіту треба починати з цієї ланки». За його словами, на Полтавщині намагаються виходити з ситуації, проводяться навчання голів рад. На це потрібно звернути увагу і координаційній раді молодих юристів нашої країни. Під час засідання багато йшлося про  потребу в молодих, талановитих юристах, необхідність підвищення їхньої соціальної активності, формування і побудову правової держави. Порушували і такі теми, як роль та місце в суспільстві жінки, специфіка праці неповнолітніх, боротьба з ВІЛ-СНІДом, виплата зарплат у конвертах. Щоб засідання проходило неформально, цікаво, міністр ставив промовцям «провокаційні» запитання, завдяки чому вдалося почути «ексклюзив». Наприклад, член Всеукраїнської МКМР з правової освіти населення, заступник голови Державної інспекції України з питань праці Василь Іванчак повідомив про побиття два тижні тому інспектора праці в Чернігівській області. Виявляється, інспекторів праці в нас не вистачає, бо вони не захищені. Їх сьогодні ігнорують не тільки власники «копанок» чи підпільних шахт, де жоден інспектор не був уже 2,5 року. Тому планові перевірки вони здійснюють, лише заручившись підтримкою працівників міліції, податкової, Пенсійного фонду, інших структур. Василь Іванчак висловив надію, що з допомогою Мін’юсту це питання вдасться вирішити, і  колись у нас таки матиме зверхність закон, як у європейській державі. «Тоді не потрібна буде інспекція праці»,— пожартував урядовець і вже серйозно додав: «Але ми сьогодні зібралися, щоб із користю поспілкуватися,  поговорити на професійні теми і щоб кожен запропонував щось корисне для покращення нашої роботи».

Дипломів більше — юристів менше

 У невимушеній обстановці пройшло і  спілкування з журналістами. Одне із запитань стосувалося фахової підготовки юристів, їх затребуваності на ринку праці та «окупування» вишів «лжеюристами», які вчаться лише заради диплома.

— Справді, у нас сьогодні юристів готують навіть інститути культури й фізкультури, — сказав Олександр Лавринович. — Окрім того, є своєрідні навчальні заклади, які створюються виключно як бізнес для тих, хто їх утворює. Людина, яка платить туди кошти,  просто купує документ. І користується тим, що він справжній. Документ не підроблений, але юрист несправжній. Тому в нас така ситуація, що попри величезну кількість людей з дипломами, маємо величезний дефіцит юристів. Скрізь. І на державній службі, і в приватному секторі. Навіть є така пропорційна залежність: чим більше дипломів, тим більший дефіцит юристів. Це стосується, до речі, не тільки юристів. Просто на їхньому прикладі дуже рельєфно видно наслідки того, що ми отримали при такому ставленні до освіти.

Не ухилився міністр від відповіді на запитання, чи можливе введення смертної кари для таких злочинців, які познущалися з Оксани Макар:

— Не жорстокість покарання, а його невідворотність можуть забезпечувати тільки усвідомлення в людей того, що порушення закону обов’язково зламає їхнє життя також. А якщо ми введемо право держави ухвалювати рішення забирати життя в тих, хто переступив закон, ми повернемося до тієї ситуації, яка невідворотно виникала в Україні і в інших державах, коли через судові помилки життя позбавляли абсолютно невинних людей. Це є. Але як у нормальної, звичайної людини, в мене інколи виникає бажання бачити помсту тим, хто свідомо й жорстоко позбавляє життя інших. Але є розум, який говорить, що, очевидно, право забирати життя є тільки у Господа Бога…