В одному з найсвіжіших творів «Час секонд хенд» Світлана Алексієвич вустами героя розповідає про те, як інтелігенти-сучасники розпродують свої бібліотеки. Публіка, звісно, збідніла. Однак книжки виносять із дому не через це, не лише заради грошей — книжки розчарували. Розчарували повністю. Стало навіть нетактовно запитувати: «Що ти зараз читаєш?» У житті занадто багато змінилося, а в книжках про це жодного слова. Російські романи не вчать, як досягти успіху в житті. Як стати багатим. Обломов лежить на дивані, а Чеховські герої весь час п’ють чай і скаржаться на життя.
Добре, що попри такі настрої цілого покоління, Світлана Алексієвич актуальна і читається й сьогодні. Її називають блискучим майстром художньо-документальної прози. Вона однією з перших винесла бруд із героїчної ізби, заявивши: «У війни не жіноче обличчя». Книжки Алексієвич викликали критику радянського режиму, письменницю звинувачували зокрема в пацифізмі, натуралізмі, розвінчуванні героїчного образу радянської жінки.
Лауреатом Нобелівської премії з літератури майстер слова стала не з першої спроби. Авторка досліджень «У війни не жіноче обличчя», «Цинкові хлопчики» і «Чорнобильська молитва» до фаворитів нобелівських перегонів з літератури потрапила 2013-го, коли вийшла її книжка «Час секонд хенд», за яку, до речі, цього року вона вже отримала премію імені Капусцінського у Польщі. Крім цього, письменниці, яка перебуває в опозиції до владного режиму Олександра Лукашенка, присудили Премію миру німецьких книготорговців.
Нині Світлана Олександрівна Алексієвич живе і працює за межами Білорусі — здебільшого в Італії, Швеції, Німеччині. А народилася вона 31 травня 1948 року в нашому Станіславові (нині — Івано-Франківськ). Її мама-українка та батько-білорус згодом переїхали до Білорусі. Там розпочався журналістський і письменницький шлях майбутнього Нобелівського лауреата. Та вільна Україна має не менше право гордитися землячкою.
Ганна РОМАШКО
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+