День журналіста відзначається згідно з Указом Президента від 25 травня 1994 року щорічно в цей день. Саме цього дня, 6 червня 1992 року, Спілка журналістів України була прийнята до Міжнародної федерації журналістів, яка є найбільшою в світі організацією професійних працівників ЗМІ.
Сьогодні як тільки не називають журналістів: від архаїчного «акули пера» до «цепові пси демократії», від величального «четверта влада» до низького «дятли клавіатури». Останнім часом декого називають ще й «п’ятою колоною» —вислів легендарний, але не почесний. В Україні журналістика як професія виникла в ХІХ столітті. Наступні 100 років вона намагалася розвиватися, але шансів на те у неї було обмаль — журналістам дозволялося рухатися вузькоколійкою марксизму-ленінізму, агітації-пропаганди — все інше було полем суцільних табу. З початком незалежності відбулось відродження традицій української журналістики, але, знову ж таки, на неї, як і на суспільство, чатували нові небезпеки і нові виклики — самоцензура, важкий спадок посттоталітарного минулого, продажність, сумнозвісні «темники», готовність писати замовні матеріали, прогинатися під замовника та ще багато чого іншого.
Впродовж понад 20 років незалежності українські громадяни практично не мали реальних важелів впливу на редакційну політику ЗМІ, а тому й на повноту, достовірність, об’єктивність і якість інформації, яку їм пропонували вітчизняні мас-медіа. Жорстокі реалії сьогодення, а саме війна на сході нашої країни, спонукають декого вдаватися до пропаганди та цензури, що для ЗМІ, які сповідують демократичні, а не тоталітарні цінності є доволі сумнівним кроком, адже журналістика повинна бути, передусім, вільною і чесною, а не «правильною».
Ми в Google+