Здавна зимової пори всі активно готувалися до найвеселіших і найрадісніших свят — Нового року, Різдва Христового, Водохрещі. Треба було подбати не лише про святкову атрибутику, страви, а й одяг і взуття. Адже, щойно закінчивши в родинному колі Святу вечерю, молодь ватагами ходила колядувати чи брала участь у вертепах, не забувала разом з батьками, ріднею побувати в церкві на богослужіннях. Але вже така наша людська натура, що багато з нас прагне не лише молитви, а й перед храмом похизуватися святковим нарядом, взуттям. Пригадуєте, гоголівський закоханий Вакула пообіцяв у ніч проти Різдва дістати вередливій красуні Оксані «такі черевички, що мало яка панночка носить». І сила кохання та обіцянки допомогли йому дотримати слова.
Цікаво, яке взуття носили останні століття у святкову пору на Тернопіллі? Дізнаватися подався до Тернопільського обласного краєзнавчого музею. Адже знаю, що під час новорічно-різдвяних святкувань у закладі організовували спеціальну експозицію, де представляли взуття, в якому ходили взимку, а також колядувати бідні й багаті.
Старший науковий працівник Леся Сута каже, що в музейних фондах зберігають понад 50 пар різного взуття. Найдавніші — черевики та личаки ХІХ ст. Є й фабричного виробництва, як-от 1885 року черевички сап’янові — з тонкої козячої шкіри, їх носили лише заможні люди. Черевики були чорного, червоного, зеленого, жовтого кольорів. Чоловіки взували юхтові чи хромові чоботи. Щоправда, в юхтових ходили бідніші верстви краян, здебільшого селяни, а в хромових — багатші.
Бідні колись ходили в личаках і постолах, обмотуючи ноги онучами, підставляючи віхоть соломи, обв’язували ногу шнурком, прикріплюючи у такий спосіб взуття до ноги. У фондах зберігають личаки кінця ХІХ ст. з Гусятинського району. Є й лемківські постоли з Монастириського району, їх селяни називали керпці й виготовляли зі свинячої шкіри. Чоботи й черевики мали лише, як тоді казали, до виходу — на великі свята. Дуже часто черевики передавали від матері до доньки, чоботи — від батька до сина, часто була пара на цілу родину.
Чоботи шили лише майстри. Леся Сута зауважує, що 1885 року в Тернополі було 105 шевців.
Разом із черевичками, чоботами, личаками, постолами у фондах краєзнавчого музею зберігають і пантофлі. Їх у деяких населених пунктах Тернопільщини плели з рогози. Узимку, безперечно, в них на вулицю не вийти, можна хіба ходити в хаті, дехто їхні підошви, щоб були твердішими, підшивав цупкою тканиною чи шкірою.
Попри те хто яке взуття носив, у пекучі морози й великі сніги українці вміли святкувати, веселитися, забавлятися. Їхня душа була вщерть наповнена феєрією, вертепністю, чарівністю, духом Нового року, Різдва, Водохрещі.
Ми в Google+