Дерева живуть довго, але і серед них є абсолютно дивовижні довгожителі. Наприклад, гінкго дволопатеве, або Ginkgo biloba, може прожити понад 3000 років – тут і до безсмертя недалеко. Очевидно, у гінкго є якісь механізми, що допомагають протистояти старінню, і вченим з Пекінського лісового університету, Університету Янчжоу та інших наукових центрів Китаю і США вдалося ці механізми частково розшифрувати.

Лі Ванг (Li Wang) і його колеги вивчали будову 34 гінкго віком від 3 до 667 років. Зразки деревини брали у живих і здорових дерев, але, як пише портал Science, робили це спеціальним методом, який не пошкоджував дерев. З допомогою деревних річних кілець можна зрозуміти швидкість, з якою дерево росло рік у рік, а з часом ріст дерев уповільнюється. Однак гінкго навіть через сотні років продовжували рости так само, як росли в молодості, причому іноді навіть швидше, ніж раніше. І ні розмір листя, ні інтенсивність реакцій фотосинтезу, ні якість насіння з віком не змінювалися.

Дослідники порівняли активність генів в листі гінкго і в камбії – так називають спеціальну тканину в стеблах і коренях, за рахунок якої в товщину приростають провідні тканини, судинні пучки, по яких вода і поживні речовини рухаються від коренів до вершини рослини і назад. Як і очікувалося, в старіючому і вмираючому листі особливо активні були «вікові» гени. Але в клітинах камбію такі «вікові» гени, які активуються в пізні роки життя, у старих дерев особливо ніяк себе не проявляли – тобто вони працювали однаково як у старих, так і у молодих дерев. Іншими словами, гінкго старіли тільки листям, які, очевидно, завжди можна було замінити новими.

Тим не менш, деякі вікові зміни з гінкго все-таки відбувалися. У статті в PNAS йдеться, що у старих дерев був занижений рівень гетероауксину (гормону росту) і підвищений рівень абсцизової кислоти (гормону, який пригнічує ріст). Також у гінкго, яким було більше 200 років, були менш активні гени, що відповідають за клітинний розподіл і диференціювання клітин. Тобто хоча у старих дерев клітини камбію залишалися молодимиі, їм не дозволено було ділитися так само активно, як у молодих дерев.

При цьому у гінкго з часом не слабшав патогенний захист – і у молодих, і у старих дерев однаково працювали ті гени, які відповідають за синтез антимікробних флавоноїдів і за стійкість до різних паразитів. Виходить, що єдине, в чому проявляється старіння гінкго – поступове гальмування росту і поновлення провідних тканин. Можна припустити, що в кінці кінців ріст у цих дерев взагалі зупиниться, і дерево все-таки помре, оскільки оновлювати провідну систему все-таки потрібно. Але з огляду на те, що вік деяких гінкго становить кілька тисяч років, запас гальмування росту, якщо можна так сказати, у них досить великий.

Гінкго називають живим викопним деревом. Виникнувши дуже давно, ще в пермському періоді, дерево гінкго примудрилося дожити до наших днів. Можливо, такий спосіб довгожительства властивий тільки йому самому, але можливо, що й інші дерева-довгожителі, такі як знаменита секвойя, використовують рецепт гінкго – гальмують ріст в товщину, зберігаючи молодими камбій і імунну систему.

Орест ГОРЯНСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»