СПАДОК

Коли експонати можна не тільки брати до рук, а й користуватися ними

Надія КИРЕЙ
для «Урядового кур’єра»

У селі Плескачівка на Черкащині недавно відкрили музей стародавнього побуту та народних ремесел. Ініціатор його створення — завідувач відділу краєзнавства та туризму центральної районної бібліотеки Сергій Тимофієв — сам зібрав для музею понад тисячу предметів старожитності, допомагали й інші ентузіасти. Разом вони перетворили частину приміщення сільського Будинку культури на садибу заможного плескачівського селянина кінця ХІХ — початку ХХ століття. З вітряком при вході, з током і снопами пшениці, знаряддями хліборобської праці й народного побуту. Щирого однодумця й сподвижника він знайшов в особі сільського голови Володимира Захарченка.

Експозиція розкриває різні аспекти життя селян у ті часи. Якими були наші предки? Кремезними, майстровитими, які вміли дати лад худобі, своєму подвір’ю і всьому господарству. Оглядаючи експонати — ковані цвяхи, прядки та млини, заступи, молоти,  рубанки,  інший інструмент, господарський реманент, — уявляєш тих, хто щодня ним користувався. Ось господар порядкує в клуні чи майстерні, повітці, лагодить воза, кінську збрую, плете рибальську сітку…

Як розповідає Сергій Петрович, плескачівці продовжують постачати фонди музею різними експонатами, які дбайливо зберігали як пам’ять про дідів-прадідів. Цікаво, що цей музей — чи не єдиний в Україні, в якому до експонатів можна не лише торкатися, — ними можна користуватися. Багатьом уже більше ста років, проте всі — у робочому стані. Та й працівники цього унікального закладу не сидять наглядачами над виставленими старожитностями, а багато спілкуються з відвідувачами, розповідають, як селяни жили колись, як вдягалися, відпочивали, чим займалися і харчувалися.

Приміром, тут навчать кожного охочого хлібопекарській майстерності. Як спекти хлібину таку, яку їли ще два століття тому? Майстер народної творчості Мар’яна Деркач, вивчаючи старовинні пекарські технології, дізналася чимало секретів. Одним поділилася й з нами. Смак хлібини великою мірою залежить від якості борошна, зокрема вмісту в ньому клейковини. Ось як у позаминулому столітті українські господині визначали властивості борошна: робили з тіста невеличкі кульки діаметром 2—3 сантиметри, скручували їх у джгутик і розтягували перед лінійкою. Якщо довжина сягала 20—25 сантиметрів, борошно мало добрі хлібопекарські властивості.

Руки Мар’яни працюють, а цікава розповідь триває. Непомітно пролітає час, і ось рум’яна запашна паляниця готова. Із задоволенням куштуємо її, ніби долучаємося до життя й побуту наших предків. Згадуємо, що колись і саме село Плескачівка отримало свою назву від різновиду хліба — плескача. Організатори музею віднайшли більш як тридцять місцевих рецептів. Тепер заохочують туристів пройти всі етапи приготування «від зернини до хлібини» власноруч. Родзинку пізнавального відпочинку — майстер-класи зі стародавніх ремесел — запозичили, побувавши у польському музеї старожитностей.