Навіть в останні роки існування СРСР на багатьох радянських заводах ще експлуатували верстати з напівзбитими нацистськими орлами на станинах. Це обладнання вивезли з розгромленої Німеччини, яку переможці планували перетворити на зелену галявину з аграрною економікою.
Однак невдовзі прийшло усвідомлення, що сільське господарство не здатне забезпечити роботою всіх німців. Отож або потрібно відроджувати розгромлену країну, або самим годувати мільйони її жителів. Прагматичні американці й англійці обрали перше, а Сталін вирішив, що колишні «фашисти», як і радянські колгоспники, зможуть вижити без зарплат і пенсій.
Принципова відмінність у баченні майбутнього Німеччини та вже фактично розв’язана з вини СРСР холодна війна призвели до того, що 20 червня 1948 року в західних зонах окупації без узгодження з Москвою запровадили нову грошову одиницю — західнонімецьку марку. Вона стала знаряддям відродження нині однієї з найпотужніших економік Європи.
У відповідь Сталін розпочав блокаду розташованого в радянській зоні окупації Західного Берліна, перекривши автомобільне, залізничне і річкове сполучення. На 2,5 мільйона його жителів очікував неминучий голод, якби США, попри фінансові збитки, не організували повітряний міст, перевізши транспортними літаками з 21 червня 1948-го по 11 травня 1949 року понад 2 мільйони тонн вантажів. Постачати у блоковане місто довелося не лише продукти, а й навіть вугілля, без якого берлінці замерзли б узимку.
Переконавшись у безперспективності свого задуму, Сталін змушений був зняти блокаду Західного Берліна.
Подальший розвиток Федеративної Республіки Німеччини і комуністичної Німецької Демократичної Республіки засвідчив, що радянська планово-адміністративна система економіки значно поступається західнонімецькій.
Прагнучи «догнати і перегнати» капіталістичну ФРН, тодішні керівники НДР вдалися до перевіреного в СРСР рецепту — тотальної індустріалізації за рахунок скорочення виробництва товарів народного споживання, примусової колективізації в аграрній галузі та мілітаризації країни. Дефіцит потрібних для цього коштів спробували перекрити підвищенням із 28 травня 1953 року норм виробітку і цін.
Однак навіть дисципліновані німці відреагували на це вкрай негативно, що спонукало вище керівництво СРСР ухвалити 2 червня 1953 року таємну постанову «Про заходи з оздоровлення політичної обстановки в НДР», якою рекомендувало німецьким товаришам не форсувати темпи соціалістичних перетворень. Однак голосу здорового глузду не було почуто.
Уранці 16 червня 1953 року берлінські будівельники, прочитавши у профспілковій газеті статтю про обґрунтованість підвищених норм виробітку, застрайкували і рушили до урядових кварталів. До обіду весь Східний Берлін заполонили колони демонстрантів, що спонукало владу о 16 годині оголосити про скасування стахановських норм праці.
Однак заворушення, мільйони учасників яких почали вимагати вільних виборів, уже охопили всю НДР. Поліція і місцеві «тітушки», яких видавали за активістів німецького комсомолу — Союзу вільної німецької молоді, не змогли взяти ситуацію під контроль.
17 червня на вулиці німецьких міст вивели радянські танки і солдатів. Офіційно вважають, що за право жити у вільній країні загинуло лише 125 німців. До них додалося принаймні 18 військовослужбовців збройних сил СРСР, засуджених до страти за відмову стріляти у мирних демонстрантів.
Ми в Google+