Багато хто мріє про далекі подорожі. Але далеко не всі у мандри вирушають. Уманець Дмитро Михайленко, за фахом учитель історії, який свого часу працював у місцевій школі №7, давно збирався поїздити «по Європах». Нарешті мрію вдалося здійснити.  Для цього придбав зручного й надійного велосипеда, вивчив на карті маршрут — і вперед.

У перші мандрівки на велосипеді Україною він вирушав із братом і батьком. Не раз  мандрували в гори. Отож певний досвід мав. Однак сам у турне Європою вирушив уперше. Як згадує, було трохи боязко, чи пропустять на кордонах, чи зможе спілкуватися, адже володіє далеко не всіма мовами.

Стартував уманський велосипедист у польському місті Перемишлі, до якого діставався залізницею. Плануючи подорож, мав на меті побачити в Польщі Краків, об’їздити визначні місця Чехії, гори Австрії та Швейцарії. Однак йому вдалося відвідати значно більше, ніж планував.

Перший кордон перетнув у потязі без жодних проблем. У Європі ж кордонів не існує, хоч до Хорватії заїхав не через той пропускний пункт. Виявилося, що для пішоходів і автомобільного транспорту є окремі пункти пропуску. Коли вже повертався, його не пропустили українські прикордонники на пропускному пункті Загонь — Чоп, бо там не було пішого перетину. Тож довелося їхати півтори години до наступного пункту, щоб повернутися додому.

Дмитро був вражений величчю і красою європейських пейзажів. Фото з архіву героя публікації

Мандрівка пройшла чудово. У жодній країні право­охоронці до велосипедиста претензій не мали. Понад те, ставилися з повагою. Щоправда, коли доїжджав до Праги, Дмитра зупинили патрульні поліцейські, аби перевірити, чи часом не вживав алкоголю. Однак після перевірки побажали щасливої дороги. Незнання мов теж не стало мандрівникові на заваді. Звісно, через мовний бар’єр не вдавалося поспілкуватися з людьми так, як хотілося, але скрізь, де доводилося просити про допомогу, відгукувалися.

Звичайно, вразили європейські дороги, які дуже відрізняються від українських. Для велосипедистів і стоперів автомагістралі закриті — існує паралельна дорога. Польські поліцейські пояснили мандрівникові правила руху і провели на дозволений шлях. І так в усіх країнах. Майже скрізь є велодоріжки. Особливо сподобалося в Австрії та Швейцарії. Велосипедистів там так багато, розповідає Дмитро, що часом оглядаєшся, аби нікого не зачепити.

Якщо у містечку є цікавий історичний чи культурний об’єкт, то там зроблено все, щоб туристи почувалися комфортно. У таких містах є інформаційні центри: кімната або просто вікно для довідок, де можна отримати вичерпну інформацію чи безкоштовну карту міста.

— Прийнято вважати, що Європа дуже чиста. Насправді ж сміття є всюди, — ділиться враженнями мандрівник. — Великі міста надвечір стають схожими на великі смітники, але вранці завжди все прибрано й свіжо.

Українському мандрівникові допомагали місцеві жителі. Хто водою, хто продовольством. Їжу Дмитро готував сам. Для цього користувався туристським газовим пальником. У Чехії й Польщі в раціоні переважали мівіна й тушонка, у Франції — равіолі, квасоля із м’ясом, в Італії — макарони. Ночував, як правило, просто неба — у лісі чи неподалік від людей. Кемпінгами, за ночівлю в яких, зрозуміло, треба платити, вирішив не користуватися.

У Римі через дощ зупинився на ніч під навісом біля пошти. Незабаром біля мандрівника зібралися місцеві безпритульні, які тут уже давно ночують. Порозумілися. В одному із сіл у Швейцарії, коли вже зовсім набридло ночувати в наметі, знайшов нічліг у незамкненій майстерні.

Загалом за 73 дні, протягом яких тривала мандрівка, вдалося відвідати 14 країн. Намагався жити економно. Підрахував, що бюджет подорожі становив 334 євро і 68 центів, з яких 270 євро — витрати на їжу, і ще 64 — на ремонт велосипеда. Це небагато.

Тепер, згадуючи в Умані своє європейське турне, гортає щоденник, у який записував найяскравіші враження, переглядає фото (а їх аж 4200). Ще і ще раз переживає дні, які допомогли йому відкрити для себе Європу, побачити її такою, якою вона є.

Чи сподобалося життя в Європі? Тут скрізь порядок, достаток, висока культура. Люди в гарному настрої. Однак за два з половиною місяці встиг засумувати за Україною. Тепер іншими очима дивиться на батьківщину, краще розуміє, що і де можна й потрібно змінити на краще. І готується до наступної подорожі.