Серце легендарного українського голкіпера перестало битися 8 лютого  на 58 році життя. Він не був завсідником сучасної футбольної тусовки — тренером працював недовго, у ветеранських матчах брав участь у великі свята, займався переважно і досить успішно власним бізнесом, а ще регулярно проводив турнір пам’яті батька. Тож і  пам’ять людська не забула колишні подвиги Віктора Чанова — хранителя головних воріт радянського футболу, видатного  голкіпера, який грав в епоху великих досягнень і належно конкурував з  найкращими  майстрами.  Трагічну звістку  про кончину колишнього воротаря донецького «Шахтаря», київського «Динамо»  і збірної СРСР  із сумом зустріли  вболівальники різних поколінь незалежно від клубних пристрастей.

Фото з сайту sportarena.com

Віктор Чанов народився  1959 року в  Донецьку у футбольній  родині. Кар’єру розпочав у донецькому «Шахтарі», де відіграв три роки і звідки потрапив до юнацької збірної СРСР, з якою виграв першість Європи. Потім перейшов до київського «Динамо», якому присвятив найкращі роки. А коли став воротарем збірної, то перший м’яч пропустив лише у десятій за рахунком грі. У 1990 році Чанов зіграв останній сезон у київському «Динамо» й переїхав до Ізраїлю, де виступав за місцеві футбольні клуби. Під час виступів за «Маккабі» Чанов установив рекорд клубу — чотирма першими сухими матчами поспіль.

Був тренером і головним тренером (1996) клубу «ЦСКА-Борисфен» (Київ).

Із грудня 2006 року повернувся у футбол та працював тренером воротарів у київському «Динамо», однак  швидко пішов із цієї посади.

20 січня трагічні обставини підготували  Вікторові Чанову нове випробування. За його життя боролися найкращі столичні нейрохірурги. Та, на жаль, дива не сталося.

Якось журналісти запитали у Віктора Чанова: «Чи відчуваєте страх перед смертю?»  — «Особливого страху немає, адже, як кажуть, що нагорі написано, тому й бути», — відповів видатний голкіпер. «Що робитимете, дізнавшись, що вам залишилося прожити рівно сім днів?» — не відставали колеги.  «Напевно, в ці дні я приділив би більше уваги сім’ї», — не замислюючись відповів. І остаточно вражає відповідь на наступне запитання про те, чи є життя після смерті: «Гадаю, є. У це вірю…» 

Ганна РОМАШКО
для «Урядового кур’єра»