Загибель ескадри

На відміну від радянських часів, коли українців посилали служити в армію і флот якнайдалі від рідної землі, 1917 року серед військових моряків-чорноморців «малороси», як їх тоді називали, становили майже 90%. Тож на початку серпня 1917 року, коли Тимчасовий уряд Керенського вдався до погроз на адресу Центральної Ради, флот став на захист України. Загальні збори представників команд бойових кораблів, Севастопольського гарнізону і громадян міста ухвалили резолюцію: «Воїни Чорноморського флоту і гарнізону м. Севастополя заявляють, що у разі будь-якого насильства над Центральною Радою всі вони зі зброєю в руках виступлять на її захист».

Реакцією моряків-чорноморців на жовтневий більшовицький переворот у Петрограді та на проголошення 20 листопада 1917 року Третього універсалу Центральної Ради, яким створено УНР, стали відправлення до Києва загону із 750 добровольців для захисту Української держави та парад у Севастополі бойових кораблів, що підняли жовто-сині прапори. Однак згубна політика Грушевського і Винниченка, які вважали, що Україні не потрібні регулярна армія і військовий флот, призвела до деморалізації українізованих військ та віддала ініціативу більшовикам.

До початку 1918 року на Чорноморському флоті, де раніше було понад 40 тисяч офіцерів і матросів, залишилось 7 тисяч осіб, чимало з яких втратили соціальні зв’язки із рідним краєм та готові були служити будь-кому заради власної вигоди. Саме тому Ленінове звернення від 23 лютого 1918 року «Соціалістична вітчизна у небезпеці» знайшло відгук у моряків, які під керівництвом більшовиків почали масово вбивати офіцерів і безкарно грабувати «контру» в Севастополі та багатих приморських містах.

Підписання Брестського миру з німцями, за яким Ленін зобов’язався вивести червону армію з України, кардинально змінило ситуацію. 27 березня 1918 року Раднарком РСФРР віддав наказ передислокувати бойові кораблі Чорноморського флоту із Севастополя до Новоросійська. Моряки його проігнорували. 21 квітня українські війська полковника Болбочана прорвались до Криму й почали його визволення від червоних. Услід за армією УНР на півострів вступили німецькі союзники, що спровокувало паніку на деморалізованому зусиллями більшовиків флоті.

За свідченням очевидців, стяги на бойових кораблях змінювалися по кілька разів на день залежно від успіху тих чи інших агітаторів. Однак врешті-решт чорноморці вирішили перейти під юрисдикцію УНР і 29 квітня о 16 годині над бойовими кораблями урочисто підняли українські прапори.

Неочікуваним подарунком для більшовиків стало наполягання Німеччини на неукраїнській належності Криму, що призвело до виведення з півострова військ Болбочана. Командувач німецькими військами відмовився гарантувати безпеку флоту УНР, що спровокувало новий розкол серед моряків.

Чимало кораблів залишились у Севастополі та в червні офіційно перейшли під юрисдикцію України. А решта флоту втекла до Новоросійська, де підняла андріївські прапори на щоглах. Ленін, на словах відмовляючись від причетності до фактичного викрадення кораблів і обіцяючи німцям вжити всіх можливих заходів для повернення суден до Севастополя, надіслав до Новоросійська таємний наказ: «Через безвихідь флот знищити негайно».

Прагнучи видати цю акцію за ініціативу самих українських моряків, 16 червня 1918 року на кораблях провели «референдум», підсумки якого стали холодним душем для більшовиків. Майже тисяча моряків утримались, 450 проголосували за знищення ескадри, а понад 900 — за повернення до Севастополя.

Про методи подальшого переконання незгодних йдеться у п’єсі Олександра Корнійчука «Загибель ескадри», написаній за свідченнями очевидців: «Навести мінні апарати на тих, хто підійме жовто-блакитний прапор. Хто буде на палубі проти — стріляйте і за борт!» Однак окрилені звісткою про початок повернення кораблів у Севастополі Україні, екіпажі лінкора «Воля», крейсера «Троян» і семи міноносців зуміли вирватись і повернулись у Крим.

Решту кораблів з наймогутнішим на Чорному морі лінкором «Свободная Россия» більшовики потопили. Ось як пише у вже згадуваній п’єсі Корнійчук: «Революційним кочегарам приготувати гранати і оточити бойову рубку і самостійників-командорів!» Так розправилися з тими, хто піддався на більшовицьку пропаганду, але згодом одумався і вирішив повернутися в Україну.