«Літо з американськими волонтерами» — так називався матеріал «УК», який на певний час став зіркою Фейсбуку. Принаймні в США, стверджує віце-президент благодійного фонду «Східноєвропейська місія» Деррел Вілліс, який цими днями знову завітав на Рівненщину:

— Ми переклали вашу публікацію і розіслали її, а також посилання на неї у Фейсбук усім нашим волонтерам. Від їхнього  імені передаю щиру вдячність за ту душевність, з якою ви про нас розповіли всій Україні.

Нагадаю, американські волонтери (а це звичайні люди, які 11 місяців тяжко працюють, щоб провести відпустку в Україні)  раніше бували в оздоровчих закладах Донбасу. На Рівненщині ж, у дитячому оздоровчому комплексі «Корчагінець», жили і працювали вперше. І просто-таки закохалися в наш край та його небайдужих людей. Енергетично, духовно, душевно команда, яка працює в «Корчагінці», нам цілком підходить.

Добрий господар Іван Дячук об’єднав навколо себе фахівців, відданих дітям людей — таких, як і він сам. Це ті люди, які, без перебільшення, творять майбутнє України. А воно у вас з такими розумними дітьми дуже перспективне.

Переконуюся: світ не такий великий, як нам інколи здається, а насправді дуже тісний. І скажу так: українці вже давно вкрали моє серце — тому я знову тут, — підсумовує Дерел Вілліс.

…Тим часом у далекій Америці люди вже сьогодні зголошуються їхати в Україну на наступне літо — їхнє коло щороку розширюється. Сотні тисяч кілометрів вони долають власним коштом. І везуть із собою гарний настрій, добро й такі потрібні нам християнські цінності — любов та мир.

На думку Олександра Піщейка, голови асоціації українських оздоровчих закладів «Літо», американці теж відкривають для себе Україну, вони розповідають про нас своїм співвітчизникам. І навпаки: діти, які поспілкувалися з небайдужими американцями, кажуть: вони зовсім не такі, якими їх показують у фільмах, — вони кращі! До того ж діти в такому спілкуванні неабияк удосконалюють англійську і вже спілкуються без перекладачів.

Ось вона, та невигадана зворушливість, яка народжується зі звичайного людського спілкування! А в тому, що народна дипломатія сильніша від офіційної, здається, й переконувати нікого не треба. Бо це дипломатія відкритих сердець.