Днями у Львові пройшла міжнародна науково-практична конференція «Кобзарство ХХ століття: його творці та хранителі», присвячена унікальній нематеріальній пам’ятці культури українського народу. У заході узяли участь майже 300 дослідників кобзарства з різних куточків України.

Цікаво, що в кожному поколінні українців кобзарство розвивається і знаходить ентузіастів. Будь-які найдраматичніші події з життя народу відображаються у творчості кобзарів, надихають і об’єднують їх та слухачів. Необхідність збереження традиції доводять і події на Майдані, й воєнні дії на сході країни. Учасники конференції підкреслювали, що від Шевченка і до нинішніх виконавців живляться життєдайною силою кобзи і бандури, справді народних музичних інструментів. В Україні склалася ціла плеяда невтомних подвижників, які працювали задля примноження здобутків кобзарства.

Кобзарем нашого часу сміливо можна назвати американця українського походження Юрія Фединського, який навчався грати на бандурі в Детройті, а тепер, повернувшись на батьківщину батьків, живе, майструє народні інструменти і збирає кобзарські табори у селі Крячківка Пирятинського району Полтавської області. Фото Світлани СКРЯБІНОЇ

Дослідники кобзарства роблять усе, щоб зберегти для історії імена видатних виконавців, зафіксувати їхній внесок, проаналізувати стан бандурного мистецтва. Цікаві матеріали були представлені про онука Симона Петлюри Юрія, який був засновником шкіл бандуристів в Аргентині й Австралії.

Особливим гостем зібрання став Микола Лисенко, праправнук Тараса Шевченка. Він представив книжку «Коріння мого роду» про генеалогію родини Великого Кобзаря, над якою працював протягом 30 років.

Микола Павлович — нащадок по лінії брата Тараса Григоровича Йосипа, живе на Черкащині. Щоб зібрати крихти сімейної пам’яті, йому довелося витрачати весь вільний час і скромний бюджет на розсилання численних листів до рідних, які мешкають у Прибалтиці, Франції, США, Англії, Польщі, Японії та Австралії. Рік у рік літопис обростав новими фактами і біографіями.

У родині Шевченка було чимало видатних людей, які успадкували літературний та художній талант поета, а іноді наслідували і його трагічну долю. Художник Фотій Красицький, картини якого зберігаються у Національному художньому музеї, — правнук сестри Тараса Катерини. У 30-ті роки минулого століття його звинуватили в українському націоналізмі, а у часи німецької окупації по-звірячому побили фашисти за відмову написати портрет Гітлера. У 1973 році його сторічний ювілей відзначали в Україні й у світі під егідою ЮНЕСКО.

А ось письменницький дар Кобзаря успадкували Дмитро Красицький, Людмила Красицька, Олександр Відоменко. Миколі Лисенку вдалося зібрати факти та історії життя 1300 родичів.

Збереження пам’яті поколінь — міцна основа, яка може об’єднати творчих людей, як це відбулося на конференції у Львові.