Чорнобильська трагедія пече й досі

Галина ТАРАСЮК
ЧОРНОБИЛЬНІ РЕФЛЕСІЇ
Летів летів мертвий рій
Та й осипався на голову
Червоно червоно
Мертва пташка заховалась
У дуплі мого серця
Чорно чорно
Мертвий дощ оплакує
Тіло моє
Сиво сиво
Червоно чорно сиво
Попелом замітає
Душу мою

УКРАЇНО,
ти так часто горіла,
що дим пожалів тебе
і проріс
на пекельних ранах твоїх
сріблом живим полину.
Навіть у небі твоєму
проростає полин
із тих зерен,
що посіяли вітри
на крилах пташок.
Ковилова моя, полинова,
яким чорним билля
проростуть
чорні дими Чорнобиля
на твоєму терпінні?...
НЕВЖЕ?!
Це вже було: свободи Божий глас,
Мить благодаті і роки печалі…
Це вже було. І це було у нас.
Невже і далі – по спірали?

Ошпарить душечку окропом:
Невже ж бо на своїй землі
Ми – кожен у своїм окопі –
Чекаєм на команду: «Плі!»

А хто це в пекло гуркає
Й волає що є сили?
Невже душа затуркана
дверима помилилась?..
 

Були атланти, і були гіганти.
Боги були. І в тому була рація.
Тепер нема. Тепер одні мутанти.
А винен хто? Невже… радіація??!

ЗАВТРА ВИБУХНУВ ЧОРНОБИЛЬ
Завтра вибухнув Чорнобиль…
Ти ще цього не знаєш…
Ти ще по той бік Апокаліпсису,
ведеш дітей із садочка,
відчуваючи в обох руках
рожеве тепло їхніх долоньок..

Ти ще смієшся, бо ще не знаєш,
що кілька зомбованих експериментаторів
завтра уже зламали код твого роду й народу…
ради грамоти від партійних бонз
на честь Першого травня – дня солідарності
трудящих усього світу…

Ти живеш теперішнім, бо не відаєш, що
Завтра світле майбутнє стало темним минулим…
Що завтра в степах спопеліла трава,
А в лісах осипалось листя…
Боже, як звуглілі долоньки… листя…
Завтра вжахнувся світ,
І трудящий, і ледащий світ,
І кожен у ньому спитав солідарно:
«Господи, невже в Тебе не було іншої кари,
Щоб зупинити безбожних безумців ?!».

Завтра, тікаючи з дітьми в пустелю надії,
Ти ще не знатимеш,
що вже по цей бік Апокаліпсису
в полум’ї синьому стронцію
Народилося наше спасіння… 

Фото з ресурсу BBC.