Психологи запевняють, що лише 85 відсотків людей займаються справою, до якої  вони  прагнули. Щодо цього в нейрохірурга світового рівня Віктора Щеглова завидна доля. Хоч про якісь послуги з її боку говорити не варто. Адже він ніколи не плив за течією, а радше сам диктував вітру, в який бік хоче повернути життєві вітрила. «Найголовніше в житті — це робота. Вона приносить щастя»,  — за це зізнання лікарю від Бога дуже вдячні пацієнти. А ім’я їм — легіон. Можливо, й тому, попри всі перепони недоброзичливців, йому  вдавалося підкоряти одну за одною професійні вершини, бо дорога до них встелена їхніми молитвами. Загалом 10 тисяч внутрішньосудинних операцій провів Віктор Щеглов на головному та спинному мозку. «Ендоваскулярні втручання — цілеспрямовані, атравматичні, високоефективні, прицільні, тобто найбільш фізіологічні — в цьому проявляється турбота про хворого», — пояснює хірург. Нині у світі працює 75 ендоваскулярних клінік, і чимало учнів доктора  Щеглова очолюють їх. Та найбільше батькове серце тішить те, що син Дмитро став спадкоємцем його  справи, досконало оволодівши усіма тонкощами професії. 

Про маловідомі подробиці цієї трагедії розповідає ірпінець Микола Іванович Яріш, який саме наприкінці жовтня того року потрапив служити на флот до Севастополя. 

— Коли буваю у Севастополі, — розповідає Микола Іванович, — обов’язково відвідую кладовище, де поховані сотні моряків-новоросійців. Підходжу до стели Скорботного матроса, де викарбувано слова: «Мужнім матросам лінкора «Новоросійськ», що трагічно загинули 29 жовтня 1955 року. Любов до Батьківщини і вірність військовому обов’язку були для вас сильнішими за смерть».

Лінкор затонув саме на річницю Ленінського комсомолу 29 жовтня, а чотири дні перед тим мене призвали у військо і направили служити на Чорноморський флот. Прибувши до Севастополя, дізналися, що служитимемо на кораблях. Усі ми раділи, що 4 роки служитимемо на Південному березі Криму! Але радість затьмарювали пошепки переказувані подробиці загибелі лінкора, бо на все був накладений гриф «цілком таємно». 

Тогорічна зимова новина буквально струсонула Суми. 17 лютого майже опівночі в одній з квартир двоповерхового будинку по вулиці Гамалія вибухнув балон з природним газом. Потужною хвилею знесло дах, від самого помешкання залишилися уламки, а в сусідніх двоповерхівках повилітало скло з вікон. На щастя, господар залишився живим, хоча й одержав тяжке поранення.

Як з’ясувалося, чоловік заправив балон газом під самісіньку зав’язку (щоб не мало!), але не врахував одного закону фізики. Заправка відбувалася на холодному повітрі, а місткість поставив у теплому приміщенні. Через кілька годин балон рознесло на друзки, а разом з ним і саму квартиру. 

Цього року на виставці «Український сувенір» майже вісімдесят талановитих майстрів, творчих майстерень, сувенірних компаній представили свою продукцію.

Серед учасників була і майстриня з Херсонщини Ольга Жукова, яка представила широкий вибір ляльок-мотанок. З давніх-давен вважається, що лялька-мотанка допомагає боротися з негативом і створює позитивну атмосферу. Зілля, яке використовують для її виготовлення, зцілює не тільки фізично, а й духовно. 

Зірковий голлівудський актор Сильвестр Сталлоне, який втілив на екрані образ найвидатнішого майстра шкіряної рукавички у кінематографі, назвав бій у Гамбурзі між абсолютним чемпіоном світу у надважкій вазі українцем Володимиром Кличком і поляком Маріушем Вахом справжнім великим боксом. А схожість переможеного з актором Дольфом Лундгреном, який грав роль радянського боксера Івана Драго у фільмі Роккі-4, відразу впадала в око. Після бою Сталлоне обіграв це у рингу вже в розмові з братами Кличками. 

Багато людей, відмовившись від послуг ЖЕКів, створили  об’єднання співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). Вони сподівалися, що замість неприбраних під’їздів з облупленими стінами, які десятками років не ремонтують, води в підвалах, недоглянутих  прибудинкових територій отримають житлово-комунальні та інші послуги належної якості за обгрунтованими цінами. Та не так сталося, як гадалося. 

Жителі Святошинського району Києва, у будинках яких не працюють сміттєпроводи (а це майже 50% багатоповерхівок району), знайшли «оригінальний» спосіб впливу на комунальників. Щоб не носити побутові відходи у двір до сміттєвих баків, викидають увесь непотріб… у каналізацію. Потрапляє навіть те, що категорично не можна туди викидати, бо забиває всю каналізаційну систему так, що може  вивести її з ладу. Наприклад, махрові рушники і простирадла. От тільки — не з тими комунальниками люди «воюють». Адже за сміттєпроводи відповідають служби, які обслуговують будинки, а за безперебійну роботу каналізаційних систем — «Київводоканал». А його працівники хапаються за голову. 

Протягом останніх років спеціалісти і вболівальники обговорювали ключову проблему вітчизняного футболу: коли в Прем’єр-лізі закінчиться панування лише двох клубів — «Шахтаря» та київського «Динамо». Надії на гостру конкуренцію в боротьбі за медалі пов’язували насамперед з «Металістом» і «Дніпром».

У нинішньому сезоні ситуація розгортається за найнесподіванішим сценарієм: поки всі чекали на появу так званої третьої сили, втратили другу. У першому колі гірники обіграли всіх потенційних конкурентів — киян, харків’ян і дніпропетровців. Але це ще не все. Уперше в новітній історії переможець першого кола не втратив жодного очка в п’ятнадцяти турах. 

За минулих часів на околицях Києва, зокрема і в Дарниці, яку поети радянської доби зазвичай римували з «ударницею», бовваніли високі труби з ядучим димом, рясніли  заводські приміщення, склади та промвузли. Зокрема і зі шкідливим для людей та довкілля виробництвом. Такими самими, переважно сірими, були фасади та двори непрестижних житлових п’ятиповерхівок.

Той же, хто бував у світових столицях, завжди по-хорошому заздрив віддаленим від адміністративного центру зручним і затишним тамтешнім мікрорайонам: життя тут протікало повільніше, ніж на відомих стріт чи авеню, та кожен освітній заклад мав вигляд сучасного палацу, дитячі майданчики були схожі на казкові сюжети, обабіч доріг зеленіла свіжа трава і квітли троянди, а місцевий люд залюбки пересувався  екологічним транспортом — велосипедом. 

Здавна село рухає вперед інших і водночас бореться за своє виживання. Сьогодні можна чути: «Не стане школи — не буде села». Школа — один із символів розвитку населеного пункту, міцність фундаменту якого насамперед залежить від того, чи мають люди роботу.

При в’їзді до села Жорнище Вінницької області стоїть гранітний круг від жорна. З кар’єру, розташованого неподалік, у сиву давнину жорна для млинів розвозили по всій Правобережній Україні.

Історія цього колись сотенного козацького селища мало чим відрізняється від схожих. Економічною основою, довкола якої оберталося життя людини і громади, тут була і є земля.  Як на ній  господарювати, селяни знали, як «Отче наш», потім — як «Кодекс будівника комунізму», а тепер... За нинішніми мірками місцеве господарство невелике, проте сюди їдуть на роботу навіть з довколишніх сіл.